На ранок пішов сніг і подув східняк, з таким підсиленням, що в трубі неначе дідьки завивали. Іван вийшов зі свого помешкання і загупав у двері до господаря. Двері відчинилися, й Іван разом з поривчастим вітром та снігом ввалився до хати. Звернувся до Негрія:
— Трохиме! Один з нас буде сидіти біля шибки, видивлятися вулицю. — А тоді, помовчавши, додав: — Гадаю, що ніякий дідько в таку хуртовину не попхається. А втім…
Негрій розуміюче закивав головою, й Іван рушив до свого житла. Проте Трохим, притримавши його за плече, якось значуще мовив:
— А я відчув, що ви — не простацькі хлопці… То все буде гаразд!..
Іван нічого не відповів, та вже побіля дверей попрохав:
— Трохиме! А може, коли з нашого збіжжя кулешу нам наварите, а то охлянемо, годуючись сухарями…
Хлопці по черзі бігали до господаря — зирити на вулицю, та під вечір намело так, що тільки ворог міг би вигнати в степ людину.
На ранок, опісля хурделиці, надворі сяяло сонце, а зі стріх закапало. Побіля дворів мешканці заходилися прокопувати стежки, а по вулиці неспішно пройшла сотня верхових. Назад поверталися чвалом, перебиваючи снігові замети.
Четвірка товаришів спішно вийшла за ворота і попрямувала, розтягнувшись ланцюгом, у напрямку майдану. Іван побачив, як по вулиці знову неквапливо їхали верхові, а за ними — до десятка саней, двоє з яких були напнуті халабудами.
Хлопці спинилися, притулившись до стіни будиночка, і дивилися на сани, котрі одні за одними пронеслися в бік Київського шляху. Яровий полегшено зітхнув і, повернувшись назад, підійшов до Олекси та радісно промовив:
— Понеслися… Гайда до Трохима!
Галасливо зайшли до Трохима Негрія. Іван домовився про те, що вони разом з жінкою Юстиною готуватимуть хлопцям гаряче вариво. Мовчазна та низько запнута хустиною Юстина подала до столу полумиски — один на двох їдоків, і Іван з Олексою, а Степан з Овсієм почали завзято сьорбати гарячий куліш.
Наступного дня хлопці угледіли, що знову з десяток саней весело промчали по вулиці, а через якийсь час від’їздили і московські посли. В обозі московитів було до п’яти десятків саней і стільки ж возів. Вони довгою вервечкою тягнулися по дорозі, а міщани висипали на вулицю та привітно махали послам, що від’їжджали.
Люди, які стояли поряд з хлопцями, говорили поміж собою: «Прийшли малим обозом, а від’їжджають — ого-го яким… Вози аж ломляться! Обдарував Богдан московитів».
Увечері, знову зустрівшись із Петром Гусаком, Іван почув від нього несподівані слова:
— Щось не так у Богдана з ляхами. Полковники тиснуть на нього, аби запровадив їх до Кодака!
Яровий слухав Петра, мислячи, як би втнути все непомильно та собі на краще. Ляхів розмістили нарізно по місту, і неподалік будинку Негрія залишились тільки ксьондз кармелітський Леонтовський та воєвода Кисіль зі своїм небожем та князем Четвертинським. Івану та його хлопцям доручалося спостерігати за ними надалі.
Із самого ранку, поївши гарячого, хлопці думали відпочити, проте Трохим, глянувши у вікно, підізвав Івана. Побіля будинку, де квартирував воєвода Кисіль, стояли козаки з полку Богдана і ляські комісари. Хто встиг доїсти, а хто ні — всі вискочили з Трохимової господи і почали прожогом одягатися та прилаштовувати зброю. Поляки рушили піхом по вулиці у бік майдану в супроводі кількох охоронців, а Яровий та його хлопці вийшли за декілька хвилин і попрямували за ними слідом.
Комісари походили по місту, завітали і в православну церкву, проте швидко звідти вийшли. Далі попрямували до костьолу єзуїтів і там затрималися. Їхня охорона вже почала тупцювати на місці, зігріваючись від холоду. Від костьолу поляки, чимось пригнічені, попрямували до свого житла, і до вечора ніхто з них більше не відлучався.
Цього вечора Гусак прийшов прямо до хлопців. Загуркотів у двері, і всі миттю схопилися за зброю. Проте за дверима обізвався сотенний, і його впустили до житла. Петро розповів:
— У Переяславі вже забили декілька ляських слуг, які самостійно ходили на базар за харчем, і чернь погрожує перебити всю комісію до ноги… З Києва прийшли вісті про тамтешні погроми і непослух. З’явилися поводирі з черні, які б’ють посполитих, топлять і рубають ляхів — і чоловіків, і жінок… Костьоли поруйнували, ксьондзів грабують… А хто не підкоряється — забивають до смерті. Про жидів і зовсім мовчу…