Решта зі свинячого виводка, ті, котрим поталанило, чимдуж неслися звідси, де пахло смаленим і навкруги лунав останній вереск їхніх родичів.
Андрій підбіг до двох підсвинків. Один з них, косячи ногами, ще видавав схлипи, і тоді мисливець одним помахом ножа довершив свою справу. Неподалік порався Ярема. Привітно махнувши Андрієві рукою, він показав на двох забитих тварин.
— Давай мерщій повитягуємо їх на пагорбок і освіжуємо туші, а вдома вже обробимо як слід! — весело прокричав Андрій і накинув петлю на ногу тварини.
Перетягнувши туші підсвинків, хлопці почали порати їх по-мисливському. У кабанчиків повирізали в першу чергу сечовики, аби м’ясо не взяло на себе неприємні запахи, потім хутенько обдерли шкури. Андрій поспішав і в першої тварини наробив зайвих порізів. Тут Ярема не витримав і незадоволено зауважив:
— Ти, Андрію, не швиди[2]… Як зіпсуєш ще одну, то сам ходитимеш на полювання!
Робота наближалася до завершення, і треба було підганяти воза поближче. Андрій взявся за цю справу, а Ярема залишився на чатах побіля освіжованих тушок. Зненацька почувся переляканий крик, і Ярема, схопившись на ноги, побачив, як до нього з усього духу несеться Грицько, а за ним — здоровенний кабан-сікач. Ярема було намірився кинутись до пістолів, але вони лежали на чималій відстані. Єдине, що він встиг крикнути Грицькові:
— На дерево! На дерево, хутчіш! — і кинувся сам до невисокого дубка.
За одну мить забрався на гілку і побачив, що Грицько вже також на дереві і, не зупиняючись, пнеться ще вище. Кабан зупинився перед деревом, якусь мить повагався і стусонув головою об стовбур. Побачивши, що його ворог лізе ще вище, розігнався і вдарив лобом ще раз. Грицько зойкнув і, вхопившись обома руками за стовбур, «прикипів» до нього. Напевне, цей мстивий кабан докумекав, що його кривдник недосяжний, і, зло копирснувши землю іклами, щез, неначе його й не було.
Ярема почав обережно злазити з дерева і, упевнившись, що сікача не видно, хутко кинувся до зброї. Ухопив пістолі і підбіг до дерева, на якому знайшов прихисток Грицько.
— Грицю! Чого це ти прилип до того гілляччя?.. Ану злазь з дуба, допомагатимеш тягати здобич до воза, он Андрій іде!..
Грицько здивовано дивився вниз, мабуть дивуючись, що кабан заговорив людською мовою, а тоді все ж таки признав Ярему, нехотя почав спускатися з дерева. Внизу його з радісним сміхом зустрічав товариш і, простягнувши руку, допоміг спуститися на землю.
— Яремо! Ти що ж кабана не бачив?.. Він ледве дерево не звалив, — з хвилюванням промовляв Грицько, все ще озираючись навкруги.
— Та не було тут ніякого вепряки… Пробіг тільки-но байбак, як чолов’яга завбільшки, — пробував жартувати Ярема.
Проте Грицько на його просторікування не повівся, і обоє розреготалися з недавньої події.
Андрій зупинив біля них воза і, підійшовши, нерозуміюче дивився на друзів, що від реготу хапалися за животи.
— Що це з вами? Ви отак всю дичину порозганяєте, — сердито зауважив Андрій.
— Та вже йдемо, йдемо, Андрію… Це ми із сікача глузуємо, що не вдалося йому женихові під зад дістати… — весело промовив Ярема.
Підійшовши до здобичі, розвантажили її на віз.
Швидко дісталися до місця розставлених силець та тенет. Наближаючись, почули лопотіння крил і жалібне різноголосся птиці. Грицько, почувши, що в розставлені ним тенета зловилося багато птиці, зраділо вигукнув:
— І я щасливий на лови! А торб досить? Погляньте, он скільки набралося!
На ходу дістаючи торби, кинувся до силець — вибирати свою здобич. Зібрали все, що попалося величеньке, а малечу — випустили на волю. Грицько випускав та все примовляв:
— Лети, нагулюй ситі, а восени спіймаєшся! Підростай ще!..
Нарешті зібралися у зворотний шлях. Андрій попереду на возі, а хлопці — верхи позаду. Затягнули пісню:
Удома чималенька сімейка почала обробляти здобич. У діжки складали кабанятину, пересипаючи щедро сіллю, а Даринка на кожний прошарок шматків м’яса розтрушувала посічений лист хрону та щавель, приговорюючи при цьому: «Щоб солилось, умлівало і зимою нас живило, щоби нечисть не торкнулась та до печі повернулось!»