Повернула голівку Марися.
— Ого!
Щось ніяк не пойму
я обличчя твого.
Несказанна краса
чи потвора страшна?!
Дивина, дивина.
Дивина, дивина!
— Поможіть мені, Бабо!
Віддячу за це.
Що завгодно, аби
не двоїлось лице!
Щоб прохожі не лякались
і щоб хлопці не цурались.
Зведіть з лиця потворність і коросту.
Ви ж Мудра Баба,
це вам дуже просто.
— Я Мудра Баба.
У-У-У, я дуже мудра!
Я знаю все, що робиться в природі.
Але тобі не стану я в пригоді.
Така вже в мене сила споконвіку —
я можу зло зробити чоловіку,
біду накликать,
горе замісити,
верстов за двадцять вікна перебити.
Коли захочу, —
кожного зурочу.
Коли захочу, —
лиха напророчу.
Камінний град на голови накличу.
Святого з’їм і чорта возвеличу.
В ділах недобрих я всевладна.
А у хороших безпорадна.
— Що ж робити мені?
Що ж робити мені?!
Де ви варите борщ?
У цьому казані?
Та й полізла в казан,
та й кричить з казана:
— Може, краще куліш?
То підсипте пшона.
— Тю, скажене дівча,
жовтороте курча!
Так-то й умерти, горя не набравшись.
Вилазь!
Вилізла, обтрусилась,
спідлоба подивилась:
— Що далі?
— Візьми пиріг,
посоли, розріж.
Їж!
— А ви?
— He мороч голови.
Я вже вечеряла.
А пиріг великий, запашний.
Смачни-и-ий!
Їсть Марися, наминає.
Мудра Баба посміхається,
питає:
— А ти й справді повірила,
що я дівчат їм?
Го-го!
Це ж я тільки говорю їм,
щоб вони, того,
лякались
та не з’являлись,
дурниць не торочили,
голови не морочили.
А то прийде й канючить
приворотного зілля,
мов, не любить і мучить,
відкладає весілля.
Ну, то я курячої сліпоти з кропом намішаю,
бери, кажу, напої його, то полюбить.
І приголубить.
І посватає.
А у тебе інша оправа.
Дуже пильна справа в тебе.
Як не крути,
а треба помогти.
Тричі сплюнула на північ,
покрутила пальцем в скроні,
захитала головою,
погадала по долоні.
— Піди до Дурного Чоловіка.
Одвернулась Марися:
— Чого б я пішла?
Ваша рада на посміх схожа.
Мудра Баба не помогла,
а дурний чоловік поможе?!
— Е, то він же не просто дурний.
Глупота його незбагненна.
Уявляєш?
Усе, що мав, —
все геть чисто роздав нужденним.
І не тільки нужденним,
а просто так, —
хто по вулиці пройде босим,
або скривиться,
або покаже чиряк,
або жалібно шморгає носом.
Ну, а ледарям тільки подай,
так навколо нього й роїлись —
де пройдисвіт який,
де шахрай —
всі наввипередки кривились.
А дурний чоловік надоивався,
помогти усім намагався.
Одягав усіх, годував,
сам по світу голодний блукав.
І нікого в житті ні разу
не принизив і не образив —
ані людину,
ані звірину,
ані дитину,
ані билину...
Дивували всі, дивували,
визирали на нього з вікон.
Насміхалися, кепкували
та й назвали Дурним Чоловіком.
Він почув,, похитав головою
і — подався в глухі ліси...
Ти піди із такою бідою,
своє горе йому понеси.
— А далеко його шукати?
— Недалечко,
рукою подати.
Поле перебіжиш,
озеро перепливеш,
байрак перескочиш.
Ітимеш по дорозі
до Перехрестя Блискавиць
(там, де розчахнута береза
упала на дорогу ниць).