Выбрать главу
  Схвилювалась Марися шалено:   — Може, краща вона від мене?!
  Коли ж, ні.   Звичайна.   Таких багато.   Трохи смішлива.   Трохи кирпата.
— Одіб’ю! — подумала Марися і підійшла ближче.   Кахикнула,   хихикнула.
Хлопець зміряв її очима, заслонив свою милу плечима: — Чого тобі? — Вечір хороший. — Хороший, як ніхто межи очі не лізе.
Похнюпилась дівчина, пішла до Мудрої Баби: — Виручай!
Стара чаклунка п’є чай і насмішкувато мружиться: — Така красуня і не можеш одбити?
Посікла курячої сліпоти з кропом, зварила, перцем притрусила, крізь марлю процідила, в пляшку налила, дівчині дала.
За два тижні до весілля випив хлопець каламутного зілля. Напала на нього куряча сліпота. Цілує Марисю, пригорта. У німій настороженій тиші каже їй слова найсвятіші.
А дівчина його заручена стоїть збоку засмучена і повторює з переляку: — Видно, хлопці усі однакі.
Через тиждень зілля перебродило.
  Парубок нудьгує,   знехотя цілує.   Разом бути — огинається.   Дуже пильно придивляється.
  — Руки у тебе ніжні.   Випещені та білі.   А у Галі були огрубілі.   Від прання,   від ткання   та від жита...   Отака вже вона працьовита.
  Похнюпилася дівчина,   пішла до Мудрої Баби:   — Поможи!
Мудра Баба взяла її руки в долоні м’яла, терла і тисла ті руки півдня. І зробились вони шерехаті й червоні наче справді від жита, прання і ткання.
  Але хлопець знову зітхає.   Але хлопець знов натякає:   — Личко у тебе тендітне.   Ну, що ж, нехай собі квітне.   А у Галі було простіше, —   обвітрене і миліше...
  Похнюпилась дівчина   пішла до Мудрої Баби:   — Рятуй!
Мудра Баба набрала повітря в легені, як подула-подула! Навіщо й вітри? На додачу ще й зілля насипала в жменю: — Ось, візьми і обличчя на ніч потри.
  Але хлопець знову питає:   — Чом же родимки в тебе немає?   От у Галі була над бровою...   Дуже нудно мені з тобою!
  Марися — до Баби:   — Пробі!   Зроби мені родимку на лобі!   Баба мізинцем торкнулась чола —   родимка наче зроду була.
  Обнімає парубка Марися,   улещає ласкою своєю:   — Я така ж, як Галя, подивися.   То чого ж ти журишся за нею?
  Парубок поглянув, засміявся:   — Справді, схожі. —   Засміявся дужче:   — Та душа у Галі ніби сонце,   а у тебе темна й завидюща.
  Поїхала Марися у місто.   Купила півпуда намиста.   Цілу купу всяких сережок.   Оберемок тонких мережок.   Прибиралася,   чепурилась,   наче муха в окропі крутилась.   І нарешті, в вечірню пору,   наче краля,   випливла з двору.
  А на вулиці музики,   танці,     жарти,       заковики.   Гарні хлопці походжають,   біля милих упадають.
 На Марисю ніхто й не глянув.
  А найкращий у всьому повіті,   у повіті   і в цілім світі,   сидить під вербою
на Галю дивиться та руки їй гладить. А місяць роговим гребенем солом’яне волосся хат розчісує.

Ліна Костенко

(біографічна довідка)

Ліна Василівна Костенко народилася в 1930 році в містечку Ржищеві на Київщині.

З 1936 року жила в місті Києві, де й закінчила середню школу. Потім навчалася в Київському педагогічному інституті.

В 1951 році поступила в Московський літературний інститут ім. О. М. Горького, який закінчила з відзнакою в 1956 році.

Вірші почала писати рано. Друкувалася в журналах, молодіжних літературних альманахах.

В 1957 році у видавництві ЦК ЛКСМУ «Молодь» вийшла перша книга поезій Ліни Костенко «Проміння землі».