Схвилювалась Марися шалено:
— Може, краща вона від мене?!
Коли ж, ні.
Звичайна.
Таких багато.
Трохи смішлива.
Трохи кирпата.
— Одіб’ю! — подумала Марися і підійшла
ближче.
Кахикнула,
хихикнула.
Хлопець зміряв її очима,
заслонив свою милу плечима:
— Чого тобі?
— Вечір хороший.
— Хороший, як ніхто межи очі не лізе.
Похнюпилась дівчина,
пішла до Мудрої Баби:
— Виручай!
Стара чаклунка п’є чай
і насмішкувато мружиться:
— Така красуня і не можеш одбити?
Посікла курячої сліпоти з кропом,
зварила,
перцем притрусила,
крізь марлю процідила,
в пляшку налила,
дівчині дала.
За два тижні до весілля
випив хлопець каламутного зілля.
Напала на нього куряча сліпота.
Цілує Марисю,
пригорта.
У німій настороженій тиші
каже їй слова найсвятіші.
А дівчина його заручена
стоїть збоку засмучена
і повторює з переляку:
— Видно, хлопці усі однакі.
Через тиждень зілля перебродило.
Парубок нудьгує,
знехотя цілує.
Разом бути — огинається.
Дуже пильно придивляється.
— Руки у тебе ніжні.
Випещені та білі.
А у Галі були огрубілі.
Від прання,
від ткання
та від жита...
Отака вже вона працьовита.
Похнюпилася дівчина,
пішла до Мудрої Баби:
— Поможи!
Мудра Баба взяла її руки в долоні
м’яла, терла і тисла ті руки півдня.
І зробились вони шерехаті й червоні
наче справді від жита, прання і ткання.
Але хлопець знову зітхає.
Але хлопець знов натякає:
— Личко у тебе тендітне.
Ну, що ж, нехай собі квітне.
А у Галі було простіше, —
обвітрене і миліше...
Похнюпилась дівчина
пішла до Мудрої Баби:
— Рятуй!
Мудра Баба набрала повітря в легені,
як подула-подула! Навіщо й вітри?
На додачу ще й зілля насипала в жменю:
— Ось, візьми і обличчя на ніч потри.
Але хлопець знову питає:
— Чом же родимки в тебе немає?
От у Галі була над бровою...
Дуже нудно мені з тобою!
Марися — до Баби:
— Пробі!
Зроби мені родимку на лобі!
Баба мізинцем торкнулась чола —
родимка наче зроду була.
Обнімає парубка Марися,
улещає ласкою своєю:
— Я така ж, як Галя, подивися.
То чого ж ти журишся за нею?
Парубок поглянув, засміявся:
— Справді, схожі. —
Засміявся дужче:
— Та душа у Галі ніби сонце,
а у тебе темна й завидюща.
Поїхала Марися у місто.
Купила півпуда намиста.
Цілу купу всяких сережок.
Оберемок тонких мережок.
Прибиралася,
чепурилась,
наче муха в окропі крутилась.
І нарешті, в вечірню пору,
наче краля,
випливла з двору.
А на вулиці музики,
танці,
жарти,
заковики.
Гарні хлопці походжають,
біля милих упадають.
На Марисю ніхто й не глянув.
А найкращий у всьому повіті,
у повіті
і в цілім світі,
сидить під вербою
на Галю дивиться та руки їй гладить. А місяць роговим гребенем солом’яне волосся хат розчісує.
Ліна Костенко
(біографічна довідка)
Ліна Василівна Костенко народилася в 1930 році в містечку Ржищеві на Київщині.
З 1936 року жила в місті Києві, де й закінчила середню школу. Потім навчалася в Київському педагогічному інституті.
В 1951 році поступила в Московський літературний інститут ім. О. М. Горького, який закінчила з відзнакою в 1956 році.
Вірші почала писати рано. Друкувалася в журналах, молодіжних літературних альманахах.
В 1957 році у видавництві ЦК ЛКСМУ «Молодь» вийшла перша книга поезій Ліни Костенко «Проміння землі».