Від Рідненького Толя також узнав, що на шхуні є ще один хлопець, син бригадира Прокопа Гнатовича — Вася, і що цей хлопчик нагороджений капітанським картузом за те, що разом з дідусем відтягнув з каналу міну.
— Його прізвище Збандуто? — насторожився Толя.
— Він і є. Звідки ти знаєш?
— Ми вже познайомилися…
Сніданок був готовий. Рідненький порадив Толі «на вітерці провітритися, на сонечку обігрітися й море подивитися».
Піднявшись на палубу, Толя зажмурився від яскравого сонця. Перед ним була безмежна морська гладінь. Чайки ліниво літали поруч із шхуною, яка здавалася маленькою шкаралупкою, загубленою серед сріблястого водного простору.
Хлопець з цікавістю оглядав рибальську шхуну й раптом побачив Васю Збандуто. Той стояв за штурвалом шхуни. Він був у смугастому тільнику, брюках кльош, тільки без картуза. Рудий йоржик на голові скуйовджений. Вася теж помітив москвича, але навіть не поглянув на нього, тільки ще більше випнув груди і, вдивляючись у якусь крапку на горизонті, несамовито завертів штурвал.
— Не пустуй, Васько, — захвилювався вахтовий, який дрімав у рубці, — держи заданий курс — 132, а то у Вітрів Кут вріжешся.
СРІБНА ТАБАКЕРКА
Рідненький мав рацію. Наступного ранку «Урал» кинув якір біля Залізинської банки. Команда судна висипала на палубу. Скупчившись біля борту і прикривши долонями очі від сліпучого ранкового сонця, всі дивилися на зморшкувату поверхню моря. Толя теж дивився, на море і нічого не міг зрозуміти. Море як море, і вчора воно було таке — безкрає, одноманітно виблискувало під промінням сонця. Що ж цікавить рибалок?
— Махалка! Справа махалка! — рявкнув бригадир Прокіп Гнатович.
І тільки тепер хлопець побачив, як з моря виринув якийсь чорний предмет, кілька секунд спокійно погойдався на хвилях і раптом знову стрімко поринув у воду.
Радісно зустріли рибалки появу махалки:
— На гачках риба!
Почалася підготовка до краснолову. На воду спустили великий чотиривесельний човен. У човен поклали довгу широку дошку, багор, бамбукову жердину з важким свинцевим наконечником (цю палку рибалки називали «чеклуша») і звичайну подушку у квітчастій наволочці. Бригадир і чотири рибалки, в тому числі Рідненький і Толя, вирушали на краснолов.
Прокіп Гнатович розвів руками і, підозріливо глянувши на Толю, пробурчав:
— Не подобається мені цей дитячий садок. Одна морока.
Рибалки налягли на весла. У тому місці, де з'явилася махалка, човен зупинили. Коли чорний предмет (це була в'язка просмолених поплавців) знову виринув, його підхопили й швидко почали витягати з води товсту вірьовку, до якої на невеликих поводках кріпилися гачки.
Рідненький поклав упоперек корми дошку, а зверху — подушку, бригадир ліг грудьми на подушку так, що голова його повисла над водою, почав вибирати снасть. Раптом завирувала вода, і не встиг Толя й оком моргнути, як рибалки підхопили баграми й кинули на дно човна велику рибину з жовтим черевом. Звиваючись усім тілом, вона ковтала повітря круглим беззубим ротом.
— На почин осетерок, — потираючи руки, крякнув бородатий рибалка.
Раптом снасть сильно смикнуло. Похитнувся човен.
— Здоровенна білужища, — прохрипів бригадир, ледве підтягуючи вірьовку з гачками. Толя бачив, як налилася кров'ю потилиця бригадира. Всі, хто був у човні, насторожились. Показався великий сірий трикутний плавець.
— Чеклушею! — скомандував бригадир.
Рідненький схопив бамбукову жердину і розмахнувся.
Але тут сталося зовсім несподіване. Човен нахилився, бригадир, не втримавшись, упав за борт і зник під водою. На хвилях плавно загойдалася квітчаста подушка.
— Прокопе Гнатовичу! — надривно вигукнув хтось.
— Стрибайте у воду, ріжте снасті! — очманіло крикнув бородань.
Цей крик і повернув Толю до реальності. Не роздумуючи, хлопець схопив ніж і кинувся у воду.
За кілька секунд біля борту з'явилася голова бригадира. Він нічого не бачив: сорочка обволокла голову. Осторонь виринув Толя. Рибалки полегшено зітхнули. Міцні руки підхопили мокрих рибалок і втягли в човен.
— Рука, — прохрипів бригадир.
Тільки тепер усі побачили, що в ліву руку бригадира, вище ліктя, впилися два чорні гачки. Текла кров.
— Хто перерізав снасть? — спитав бригадир.