Хлопці відчували, що вскочили в страшенно цікаву й таємничу історію, про яку досі тільки мріяли, та й то цілком певні, що таких пригод уже не існує — навіть жалкували, що пізно народились. І ось перед ними почало розкриватися щось таке, що й лякало хлопців і водночас розпалювало їхні гарячі серця, що поривалися до подвигів і слави.
Несподівано виття бурі обірвалося, немов ножем відрізане. Горизонт відступив, дощ перестав. Тільки деякі хмари струшували ще останні краплини. З боку берега виглянуло сонце, вже зовсім низько, на заході. Це дозволило хлопцям зорієнтуватися, бо в хаосі вони забули, з якого боку й берег. Піднявши парус, пішли в напрямку, який вважали південним. Андрій узявся за навігацію. Виявилось, що вони перебувають за десять миль од берега і за п'ять миль на південь од Н. З радощів хлопці почали кричати, мов божевільні.
Зробивши красивий поворот, мандрівники взяли курс на рибальське містечко. Дув помірний попутний вітер.
Уже сутеніло, коли на горизонті з'явилося Н. На фоні яскравого літнього заходу містечко здавалося на диво красивим. Праворуч на високому березі рельєфно вимальовувався вітряний млин, чорніючи на фоні світлого вечірнього неба, — той самий млин, який вони так любили і в якому мали намір влаштуватися на літо, бо він був покинутий. Млин займав центральне місце в їхніх романтичних мріях і юнацьких пориваннях. Можливо, тому, що це був єдиний на всьому узбережжі млин — інші один за одним попідгнивали і пішли на дрова. Пара прирекла їх на загибель.
Барка минула великий скелястий і рівний, мов таця, острів Святого Івана — з білим маяком, невеличкою хатинкою для наглядача і єдиним деревцем, пригнутим до самої землі східними вітрами. В своїй самотності воно здавалось особливо гарним і зворушливо привабливим. Маленьке криве деревце на пустому острові серед безкрайого моря!
Ліворуч, на меншому острові, зв'язаному масивним хвилерізом з Н., височів здоровенний куб військово-морської бази. Тут утворилась чудова тиха гавань. Недаремно за старих часів містечко мало романтичну назву: Місто Порятунку.
Коли обігнули острів з базою, перед очима у хлопців виріс невеличкий, майже круглий півострів, на якому й розкинулося містечко Н. Довгий і вузький перешийок, що змійкою звивався від острова до суші, був дуже мальовничий; чорні в сутінках маленькі рибальські хатини, у вікнах яких відбивалося мідночервоне світло заходу, здавались намальованими; далі виднілась одягнена в камінь набережна, казино в сучасному стилі, рибальська пристань, а на заході — величезна затишна затока з високими золотими дюнами, які ще й досі випромінювали денне світло. Все це, разом з архітектурою дерев'яних будівель, яким було щонайменше триста років, створювали особливу екзотику Н., його південну принадність і чарівність. У затоці темніли обриси військових кораблів, а над усім цим стирчав вітряк. На північ од нього у фіолетових відблисках поринав зловісний Мис утоплеників. Над ландшафтом сіялось якесь особливе приховане світло, і хлопцям здавалося, що перед ними проходять кадри кінофільму про казковий стародавній світ — віт мілетських греків, конквістадорів і жорстоких піратів Оттоманської імперії.
Ніби це не те саме дерев'яне рибальське містечко, над яким щойно пронеслась літня буря…
Спритно маневруючи, барка підійшла до пристані. Крізь густий ліс щогол виднілася набережна, чорна від народу: дачників, матросів, рибалок, які привітно махали хлопцям руками. Колка пирснув зо сміху:
— Берег Абхазії, правда?
Всі полегшено засміялися. Почуваючи себе переможцями, вони гордо чекали, поки збереться натовп, який весь час зростав. Закінчивши запис у щоденнику, Сашо не без задоволення прочитав останні рядки:
«Урочиста зустріч. Грає музика».
Музика не грала, але зустріч справді була урочиста. Так завжди буває в невеличких приморських містах після бурі.
ДОМЕНІКА