— Справді? — люб'язно посміхнувся Мортій. — З ким?
Дівчина вирішила не приховувати.
— З хлопцями з нашої гімназії. І з Марією, — злякавшись, додала вона.
— Чудово… А звідки хлопці? Тутешні?
— Ні, з міста. Приїхали на літо…
— Чи бува не вчорашні герої?
— Вони… — зраділа дівчина, що батькові про них відомо, і почала жваво розповідати — Один — лікарів син, другий — інженерів, третій… правду кажучи, я його не знаю, а четвертий Максим, у нього тут дядько… Бай Нако його дядько…
— Значить, хлопці непогані? — глянув на неї Мортій, і важко було зрозуміти, чи він жартує, чи говорить серйозно.
— Хороші… Особливо Сашо… — проговорилась вона й закусила губу.
Мортій помітив це.
— Чий він син?
— Лікарів, доктора Липова…
— Ага, доктора Липова… Знаю такого. Де ви зустрілися?
— На дюнах… Вони їздили до вітряка, а дід Ставро їх прогнав, — і Доменіка роблено посміхнулась.
— Чому?
— Не знаю… Та він же такий…
— Виходить, що не такі вони вже й хороші, якщо лізуть до нещасної старої людини!
— Не знаю, чи вони до нього лізли… — промовила занепокоєно Доменіка й почала чекати грому з блискавкою.
Замислившись, Мортій помовчав, потім посміхнувся:
— Можливо, й хороші… Але ти вже доросла, шануйся!
Доменіка засоромлено потупила очі. В голові у неї весь час вертілась смілива думка, але дівчина не наважилась її вимовити.
— Добре… — прошепотіла вона тремтячим голосом. Мортій пішов, але, згадавши щось, знову повернувся назад.
— А чого вони туди їздили?
— Хотіли оселитися в вітряку.
— Знайшли де! — розсердився він і вже м'якше додав: — А цей Сашо, чи він кращий за інших?
Доменіка зашарілась. Мортій єхидно посміхнувся:
— Будь обережна, дівчино!.. Проте не завадить тобі бути в їхній компанії. Це тебе піднесе в очах тутешніх товаришочків… Тільки, будь ласка, без інтимностей!
Доменіка мало крізь землю не провалилась від сорому.
— Говори ж! — гаркнув він.
— Що тобі говорити? — на смерть перелякана, простогнала дівчина і заплакала.
— Ну, досить верещати! — трохи м'якше сказав Мортій. — Я жартую… А ти теж не корч із себе малої дитини…
Дівчина розридалася ще більше. Мортій вирішив, що настав час, і процідив крізь зуби:
— Досить!
Доменіка здригнулась, притислась інстинктивно до стіни й перестала плакати.
— Вибач… — можливо, вперше в житті, хоч і не без зусилля, вжив Мортій це слово. — Я не хотів тебе образити, а тільки попередив… А для того, щоб ти раз і назавжди зрозуміла, що твій батько не якась звірюка, а бажає тобі тільки добра, з сьогоднішнього дня я тобі даю повну волю, — урочисто заявив він, зацікавлений, яке враження справили його слова.
Не вірячи власним вухам, дівчина підняла на нього свої красиві заплакані очі.
— Що? — задоволено запитав Мортій. — Може, думаєш, що я жартую? Ні! Ходи, куди захочеш, дружи з хлопцями, спізнюйся, але… — і він театрально підняв угору сухого кривого пальця, — будь обережна! Не запитуй уже більше в мене: «Можна вийти?» Гуляй!
Доменіка від радості розплакалась.
— Це… правда? — хлипала здивована дівчина.
— Правда! Тільки при одній умові: щоб говорила мені, коли я тебе запитаю, де ти була! Я батько і відповідаю за тебе. Обіцяєш?
— Обіцяю…
— А тепер усміхнись!
Обличчя Доменіки просяяло від щастя.
Мортій теж розтягнув губи в посмішку і вийшов у сусідню кімнату.
Дивна річ! Її батько став зовсім іншим! Зовсім іншим! Певно, помирився з матір'ю. Зрадівши, що мати її вже не страждатиме, Доменіка легкокрилою пташкою випорхнула з кімнати, забралася в найглухішу частину подвір'я, сховалась у своєму куточку й довго плакала від щастя.
Хата дядька Нака була на замку.
— На роботі, — сказав Максим, сідаючи в прозорій тіні шовковиці. — А може, й до міста поїхав. Він же збирався…
Хлопці неохоче лягли па пожовклій сухій траві. Була нестерпна спека. Платинове небо випромінювало пекельний жар.
— Це просто безглуздя, — ліниво позіхнув Сашо. — В хаті тепер прохолодно! — Він щасливо посміхнувся, але, згадавши, що його можуть помітити, квапливо повернувся на другий бік. Хлопець апатично глянув на море, схоже на тихий зеленуватий степ, заплющив очі й потонув у маріння, які час від часу потьмарювалися згадкою про Мортія. Придуркувата людина! І чого він знущається з дівчини? Що вона йому зробила? Чи, може, на ній відводить душу, що вже не багатій?..
Раптом Сашо схопився, як несамовитий.