Сашові було дуже незручно говорити про Мортія, і він спробував перевести розмову на іншу тему, та марно. Колка ненаситно почав розпитувати капітана. Завагавшись на якусь мить, бай Нако махнув рукою і почав розповідати… Давненько вже, десь у тридцятому чи в тридцять другому році Мортій переїхав сюди з Констанци. Сам він родом з Добруджі. Жінка в нього гречанка. Красуня. Дочка в неї вдалася. В Констанці Мортій мав шинок, та, певно, то був не шинок, а морський бар. Звідти він привіз дві баржі добра. Тут відкрив великий шинок, почав торгувати рибою, та й усім, що йому потрапляло до рук. Само собою зрозуміло, під час війни підтримував дружні стосунки з гітлерівцями. Влаштовував великі банкети, але дружину держав під замком. Нікому її не показував, нікуди не пускав саму. Люди бачили її тільки на пристані, коли вони приїхали. А з самого Дев'ятого вересня н до цього часу ніхто й оком не бачив. Ходять чутки, що він її б'є, а за що — ніхто не знає. Кажуть, він потайна, підозріла й непевна людина.
— Чи не займається бува контрабандою? — запитав Колка, і від цієї думки аж мурашки полізли у нього по спині.
— Еге, шибеники! — доброзичливо посміхнувся бай Нако. — Вам скрізь тільки і ввижається контрабанда. Хіба він зважиться! Мортій полохливий, як жаба.
— А чому він переїхав сюди? — нетерпляче запитав Максим.
— Хто його знає! — задумався капітан. — Різні балачки ходять, та біс його зна, кому вірити… Кажуть, що мати Доменіки була… ммм… ну, дама з його бару, що Мортій убив якогось багатого румуна і Доменіка ніби дочка цього румуна. Взагалі, темні діла. Навіть говорити совісно. А може, все й брехня. Все може бути на білому світі!
Хлопці засмучені мовчали. Нестерпний біль роздирав Сашове серце. До нього й раніше доходили такі чутки, але він тоді не цікавився ними, та й не дуже приємно було їх слухати. А тепер розповідь дядька Нака вразила Саша прямо в серце. І навіщо було Колці його розпитувати! Зрозуміло, це він робить навмисне. Ні, шановний, помиляєшся! Хіба дівчина винна? І все-таки йому було дуже прикро, що навколо батьків Доменіки ходять такі брудні плітки. «Прокляте життя»! думав збентежений Сашо. Він підвівся й пішов на рибальську пристань.
— Що з ним? — запитав бай Нако.
— Нічого… — поквапливо відповів Максим. — Здається, на сонці перегрівся.
Капітан засміявся.
— Еге, хіба може сонце дошкулити Сонцю!
Сашо походив біля повитягуваних на берег човнів, сів на камінь і втупився в тиху вечірню воду, що відблискувала темноліловим світлом. Широкі нафтові плями ліниво гойдались на гладенькій поверхні. Раптом хлопця охопила страшенна ненависть до Мортія. Хижак! Як він насмілився бити дружину? А може, й Доменіку? Від однієї думки, що її можуть бити, Сашо аж здригнувся. Це йому здавалось потворним, грубим і неймовірним. Але разом з цим в уяві блискавично постала картина побою, його охопив дикий, нестямний гнів. Сашо шпурнув у море жменю піску й застогнав. Мабуть, Мортій б'є її тому, що вона не його дочка і нагадує йому про того іншого. Мстить. І матері її мстить. Хотілося вдертись у казино і вгородити йому в груди ніж… Кволий сутулуватий корчмар з полохливими хитрими очицями в його уявленні перетворювався на якогось зловісного хижака, неймовірно потворного, як і вся його брудна й заплутана історія.
Прийшов Максим. Сказав, що пора вже йти. Спробував заспокоїти хлопця, але марно. Сашо вперто мовчав, повернувшись до нього спиною. Максим попередив його, щоб не барився, бо завтра треба братися за роботу. Сашо махнув рукою й одіслав його.
Він просидів на березі, аж поки море не стало чорним, як дьоготь. Потім зійшов місяць. Не заходячи в казино, хлопець швидко попрямував до Накової хати, а душу його краяли суперечливі почуття. Ішов увесь час в тіні попід дерев'яними будиночками. Не хотів зустрічати Доменіку, доки не розбереться в своїх почуттях, його збивало з пантелику тільки те, що Мортій тепер став іншою людиною і дозволяє їй зустрічатися з ним. Правду, кажучи, це було непогано, але чому, чому він так одразу змінився? Може, Колка говорить правду?… Подумавши, що Мортій, можливо, належить до банди, Сашо весь наїжився, холодний дрож пройняв його тіло. Злякано оглянувши безлюдну вуличку, хлопець, як очманілий, побіг додому.
Схвильовані думками про майбутній переїзд на нову квартиру, хлопці швидко крокували до рибальської пристані. Тепер учорашні сумніви здавалися Сашові незначними й необгрунтованими. Він розмовляв жваво й весело, сповнений безліччю найрізноманітніших ідей, що стосувалися дачі. Навіть Колка того ранку був лагідніший, уважніший і не так скептично настроєний, як раніше. Всі до нестями раділи своїй перемозі, яка давала можливість жити без опіки, самостійно, так, як їм хотілось. Правда, у вітряку було б значно краще, та що поробиш. Головне, що й тут вони будуть самі.