Питання було розв'язане.
Максим подарував дядькові одну низку риби, взяв ключ від човна, і разом з Колкою вони переможцями повернулись на дачу. Човен був легкий, хлопці перенесли його з річки на руках і, наповнивши басейн, пустили на воду. Найбільше зрадів Андрій, — не треба було брати гроші з каси. А він уже думав купити у когось гниле благеньке коритце. Тепер все влаштувалось якнайкраще.
Сашо доповідав про свої перші спостереження: старик ловив рибу вудкою.
— Виходить, — єхидно посміхнувся він, — божевільні теж ловлять рибу!
— Перестань! — образився Колка. — Спостерігай! Побачиш, скільки ще різних речей роблять божевільні. Побачиш!
В ДЮНАХ
Максим з Андрієм спали в другій кімнаті. Колка стежив у бінокль за вітряком, а Сашо писав матері листа. Спочатку він змалював у таких чорних фарбах пригоду на морі, неначе це була не звичайнісінька літня буря, а океанський ураган. Потім схаменувся, подумавши, що може зовсім перелякати бідолашну матір, з жалем у серці порвав свій чималенький твір і написав інший, коротший і не такий страшний. Звичайно, він не згадав у ньому ні про каву, ні про лазів. Хотілось, але не наважувався. Це могло її налякати і тоді — прощай усе! Похвастався ще раз, що вже став справжнім морським вовком, так що вона може бути спокійною за нього. Попросив, щоб сама в гості не приїздила, а, скажімо, хоч би з інженером Кириловим, бо інакше з нього сміятимуться. Про дачі теж не згадав. Нехай краще тоді, як приїде. Хлопець згорнув листа, поклав його в кишеню й витягнувся на ліжку. Шкода, що зараз він не сам у кімнаті! Колка заважав йому думати про різні речі. Щось гнітило, було жарко, важко дихати. Думки ворушились повільно й незграбно, доки зовсім не ввірвались. Непомітно Сашо заснув. Колка, якого теж зморила спека, заздрісно дивився на нього кілька секунд. Потім знову спрямував бінокль на вітряк. Нічого. Пустота. Спека й пустота…
Перед заходом сонця ввійшли Максим і Андрій. Колка доповів, що старик вилежується у млині в холодку і йому за вухом не свербить. Прокинувся Сашо. Вирішили, що Колка стоятиме на варті, а Сашо буде днювальним. Максим з Андрієм пішли ловити рибу, щоб потім продати її в місті й купити собі олії, хліба й овочів.
Почалися нудні й одноманітні години. Сашо зійшов у вестибюль, покрутив знічев'я радіо, потім поставив на програвач десять пластинок, ввімкнув механізм, відрегулював звук і пішов наверх. Колка схвалив це. Весь будинок загримів від бойовиків і французьких пісень. Спека неначе трохи спала.
Коли заходило сонце, Колка пошепки, неначе знадвору його могли почути, сказав:
— Виходить!.. Несе рибу. Мабуть, продавати. Божевільний, а продає!
Сашо вихопив бінокль у нього з рук. Старик опинився зовсім близько — за кілька метрів од нього. В лівій руці ніс чотири низки риби, а в правій — сучкувату палицю. Він зійшов по стежці до дюн і зник за ними.
— Знаєш що? — швидко віддав Сашо бінокль. — Я піду за ним!
Колці самому дуже хотілось зробити це, і він сказав:
— Не можна. Ти днювальний.
— Ти ба який! — сердито огризнувся Сашо. — Це ж тобі не казарма! Ти говори, що хочеш, а я піду і все! Не я ж, а ти стоїш на вахті!
Колка нехотя погодився. Нічого не вдієш.
— Гаразд. Тільки обережно! Дивись мені, чуєш?
— Єсть, боцмане! — радісно засміявся Сашо, і затупотів униз по східцях. Вимкнув радіолу, постояв мить на терасі і, зігнувшись, пішов до дюн. Піднявшись на одну з них, він заховався в траві.
Старик повільно йшов понад самим берегом, нічого не підозріваючи. Сашо почекав, поки дід мине його, потім, посидівши ще трохи, пішов і собі поза дюнами. Час від часу він висовував голову з трави, дивився на старого і знову пригинався. Від розпеченого піску тут було пекельно жарко й душно. Немов у пустелі. І тому, що дюни були високі й закривали горизонт з усіх боків, Сашові здавалося, ніби він і насправді блукає в пустелі. Пісок — річ хороша, але краще, коли з нього виберешся.
Сашо вийшов на шлях і пішов за дідом у напрямку до міста.
Тепер той міг повернутись і угледіти його, але віддаль була надто велика, щоб впізнати людину. Тільки старик ні разу не оглянувся. Значить, не підозріває, що за ним стежать. Хлопець зрадів, бо це полегшувало виконання його завдання.