І все-таки хлопці не погоджувалися з Колкою. Вони відчували, що не так це все й просто, як здається Колці.
— З вас хто-небудь горілку пив? — запитав Максим.
Ніхто й у рот не брав.
— Андрій, ану принеси нашу!
— Вона в барці.
— Треба перевірити, що саме він п'є і звідки бере, — пояснив свої плани Максим.
Він пішов з Андрієм і приніс баклажку. Горілка їм здалася солодкою й не такою вже смердючою. Сашо висловив нове припущення:
— Дід п'є російську горілку! Певно, купив собі у руських. Кажуть, ця горілка дуже міцна.
— Невідомо, — замислено відповів Максим. — Може, купує по хатах.
— Не може бути! — розгорівся Сашо. — Він нікуди не ходить.
— А може, й ходить, — не погодився Максим. — Хіба ми знаємо?
Хлопці почали стежити за старим і вночі. Минуло кілька днів. Він жодного разу не зайшов до корчми, не заходив ні до кого і в хату. Зовсім сторонився людей. Як божевільний. А пити пив і надалі.
Одного разу надвечір, коли старий пішов продавати рибу, Максим з Колкою пробрались до вітряка, щоб залізти всередину й відлити в кухлик трохи горілки з тикви. Млин знову був замкнутий. Якщо розбити замок, старик одразу догадається, в чому справа, і коли він належить до банди, тоді шукай вітра в полі. Повернулись додому ні з чим.
Але через два дні їм пощастило. Надвечір дід пішов у ліс, що за ланами, певно, по хмиз. Послали Андрія стежити за ним. Хлопець повстав проти такого рішення, вважаючи, що він повинен взяти участь у вилазці на вітряк. Максим одвів його вбік і пояснив, що Саша послати не можна — він, чого доброго, накоїть там такого, що потім тільки очима кліпай. Крім того, Андрій до цього часу ще не стежив за старим і на свіжу голову може виявити щось таке, про що інші й не думали. Андрій погодився.
Час був обмежений. Діяти треба було блискавично. А плану ще не склали. Двері знову були на замку. Хлопці заховалися за західну стіну вітряка й стояли, не знаючи, що робити. Але в таких випадках мозок або зовсім не працює, або працює швидко. Максим підстрибнув і вхопився за крило. Воно було трухляве. Тоді він став спиною до дощаної стіни, Сашо заліз йому на плечі. Залишалось Колці забратись на Саша. Зробити це було не легко, бо Сашо його ледве втримував. Нарешті Колка став на одне його плече, схопився рукою за найближче крило, сподіваючись, що воно перекрутиться і він зможе впасти на дах. Але крило не поворухнулось, тільки загрозливо затріщало. Механізм не працював. Та Колка не злякався. Він поліз по гнилих ребрах на руках, йому здавалося, що, коли він добереться до валу, то в дірку, яка виднілася там, влізти буде вже легко. Але дірка виявилась малою. Тоді Колка відірвав одну трухляву дошку. Далі було порівняно легко. Взявши на всякий випадок ніж у зуби, він по балках зліз униз і стрибнув на підлогу. Ввімкнув електричний ліхтарик і оглянув усі закутки, але тикви не знайшов. А дід з собою її не брав. Значить, кудись ховає. Від кого?.. Колка ще раз обшукав увесь млин, довго освітлював стіни, але тикви не знайшов. І взагалі не помітив нічого підозрілого…Сяк-так закріпивши відірвану дошку, він зсунувся по крилу і гепнувся, мов груша, на землю.
— Тільки павутину пооббирав! — сказав невдоволено. — Немає тикви!
— Невже? — не вірилось Максимові.
— Нема! Кажу тобі! Бачиш, кухлик порожній!
— А ти добре дивився? — спитав Сашо.
— Добре.
— Може, вона де висить? — запитав Максим.
— Ні. Нема. Кажу ж вам, так вірте!
Перед хлопцями постало болюче питання: навіщо старик ховає тикву? І важке завдання — знайти її. Вони зрозуміли, що у діда десь є схованка. Де вона? Обшукали скрізь навколо, та тільки час марно згаяли. Тиква наче крізь землю провалилася.
Вони дочекались діда, сховавшись у кущах біля дачі.
Він пройшов повз них з в'язкою хмизу. Тикви у нього не було. Але вранці вона знову з'явилася, він знову пив, прицмокуючи, й ловив рибу.
Хлопці розсердилися: звичайнісінька собі тиква перетворилась у щось загадкове. В ці дні припущень і догадок, сотень смішних і безглуздих теорій романи, які раніше читав Сашо, зовсім несподівано стали в пригоді. Він згадав, що герої пригодницьких романів смоктали горілку з неприємним запахом, саме таку, як горілка божевільного діда. Саша не раз дивувало, чому пірати й золотошукачі п'ють таку смердючу й бридку горілку, і він добре запам'ятав, як називається цей напій.
— Можливо, це віскі, — сказав він трохи згодом. — Через те він і ховає тикву.
Мурашки забігали у хлопців по спинах.
— Правильно! — спалахнув Максим. — Він одержує віскі від лазів!
Відкриття було виключно важливе. Хлопці посерйознішали. Вони трохи побоювались таємниці, яка відкривалася перед ними. Виходить, не тільки кава, а й віскі. І, певно, чимало ще різних речей перевозять ці бандити! Колка запропонував сміливий план, і вони враз його здійснили.