Був ранок. Старик знову ловив рибу. Угледівши, що хлопці витягають човен на берег, він загрозливо посварився палицею. Та хлопці хоробро підійшли. Цього разу вони йому принесли пряники Сашової бабусі, які ніхто з них не хотів їсти. Максим, Андрій та Сашо намагалися заговорити з дідом, силкувались якось відвернути на себе його увагу. Це їм удалося. Старик люто ревів, махав палицею, діставав нею інколи до хлопців, показував рукою на небо, мовляв, є господь, він вас покарає. Хлопці ледве стримувались, щоб не зареготати. Колка використав зручну хвилину, зайшов йому за спину, спритно відлив у кухлик з тикви трохи горілки і знову непомітно приєднався до інших. Старик нічого не помітив. Хлопці вибачились і трохи згодом уже були на дачі. Коли порівняли принесений напій з своєю сливовою горілкою, зрозуміли, що це зовсім різні речі, але що саме ніхто не міг визначити. Вирішили запросити в гості бай Нака. Він любив випити, розбирався в спиртному і, певно, розгадає таємницю смердючої рідини. Зайшовши ввечері, бай Нако оторопів з подиву. Він і не підозрівав, на якій дачі влаштував хлопців. Після того, як досхочу надивувався, розглядаючи кімнати, хлопці запросили його в «морську таверну». Бай Нако зовсім розгубився:
— Ой, шибеники! Що ж це таке, га? — Капітан заглянув у всі закутки і впав, нарешті, знесилений на одну з бочок.
— Диво! Я стільки років уже знаю цей будинок, а мені й на думку не спадало, що в ньому стільки дива. Та й хто з нас тут бував у ті часи!
— А після Дев'ятого вересня? — запитав Колка.
— Дачі штурмувала молодь. І не всі… Отакий Чепков! Виходить, умів, глитаюка, жити!
— А хто він був? — поцікавився Максим.
— Комерсант… Чорти його батька знають!
— Мабуть, чимало попоїздив скрізь? — втрутився Сашо.
— Хто його знає… Ну, а тепер сто грамів не запропонуєте? — пожартував капітан і засміявся гучним сміхом.
— А чого ж! — зрадів Максим, який з хвилюванням чекав цього моменту.
Він почастував дядька дідовою горілкою, яку хлопці вилили в пузату пляшку з вузенькою шийкою. Понюхавши, за старою звичкою, напій, бай Нако ковтнув трохи й скривився:
— Гей, шибеники! Це що таке?
— Горілка… — посміхнувся Максим.
— Ну? Невже горілка? — підозріло глянув на склянку капітан і, знову ковтнувши, засміявся. — Підіть комусь іншому скажіть! Це джин або віскі.
Хлопці торжествуюче переглянулись.
— Та ну? — радісно вигукнув Максим.
— Гей, що ви над капітаном насміхаєтесь! Віскі, а що ж інше! Я колись пив.
— А ти не помиляєшся? — насмішкувато запитав Колка.
— Б'юсь об заклад!
— Ти диви! — так само «здивувався» хлопець.
— Слово честі! Таким нікчемним напоєм тільки ворон напувати. Та ще хіба вашого Чепкова!
— Це правда, — промовив Максим. — Ми цю пляшку знайшли у шафі, шкода, що мало.
— Дарма. Молодці, — Бай Нако ковтнув ще кілька разів, смачно прицмокнувши. — Коли б такого побільше…
Хлопці зареготали.
— Що таке? Чого ви регочете? Чи не поклали бува чого в чарку?
— Та ні, дядьку, — крізь сміх заспокоїв його Максим. — То кажеш, що таким тільки ворон напувати, а тепер — «коли б такого побільше»?
— То така приказка є… Що тут говорити, коли немає іншого, то й віскі добре. Цікаво, як воно не видихалось?
— А біс його знає, — поквапився зам'яти Максим. — Слово честі, ми думали, що це горілка.
— Справжнісіньке віскі! Ну, будьмо! — бай Нако цокнувся з порожньою пляшкою й вихилив чарку до дна.
Йому налили своєї горілки.
— О, та це слив'янка!
— Капітане, — не втримався Колка, — мабуть, ти вже давненько не пив віскі? Зразу й не вгадав.
— Правда. До війни чужі матроси привозили й міняли на слив'янку. Безсумнівно, наша горілка краща! Це я кажу не через те, що я — болгарин, ні! Хто добре в спиртних напоях розбирається, той підтвердить.
— А тепер хіба не продається? — знову запитав Колка.
— Що? Слив'янка?
Бай Нако все зрозумів і почав прикидатися дурником.
— Ні, віскі…
Капітан лукаво підморгнув:
— Ви знову, знову за своє, — і посварився пальцем. — Це кава вам не дає спокою!
— Та ні! — заперечив Колка. — Ми вже зробили, що нам треба було.
— Так, так… Вірю. А віскі не продається. Немає. Навіть горілки обмаль, а ви хочете, щоб віскі було!
Сашо теж втрутився:
— А Дев'ятого? Тоді, як штурмували дачі?