Ніч застала їх у відкритому морі. Трохи згодом Сашо вгледів обриси якогось катера. Він мчав на них з шаленою швидкістю. Лази! Сашо безпорадно озирнувся. Не так давно вся подорож здавалася дуже романтичною, а тепер його охопив панічний страх, і Сашо втретє розкаявся, що сам поліз у руки ворогові. Ще страшніше стало, коли катер лазів підійшов зовсім близько. Сашо побачив того самого лаза-велетня, що промайнув повз них під час бурі. Аж мурашки по спині лазять, коли дивишся на нього зблизька. Справжній пірат! Обличчя у нього було страшенно люте. А може, Сашові це тільки здавалося, бо було вже темнувато, до того ж страх має великі очі.
Судна тихенько стукнулись бортами, хитнулись, і Сашо більше нічого не міг побачити. Пролунали приглушені голоси, кілька чоловік стрибнуло на палубу. Відкрили ляду, трюм залило мерехтливе світло ліхтаря. Сашо ще більше зіщулився в своєму куточку й завмер у незручній позі. Затамувавши подих, він спершу розгледів у темряві Мока, потім ще чотирьох чоловік в напівсільському-напівміському одязі. Можна було подумати, що це селяни. А насправді — бандити. Сашо примружив очі, щоб вони не блищали, мов у кота, і не зрадили його.
— Подавай! — тихо гукнув Моко. В люк спустили кулемет. Потім бандити подали Мокові ще три кулемети і кілька важких ящиків, мабуть, з патронами. Інші ящики були легкі, певно, з кавою чи якимись продуктами. Спустили й кілька ящиків з пляшками. Сашо пригадав дідову тикву і навіть посміхнувся. «Оце віскі вас і зрадило! Кінчилися ваші дні! Хоч і впіймаєте мене, та й вам не минеться!»
Хлопця охопила така радість від почуття виконаного обов'язку, що він ледве втримався на своєму місці, щоб не вискочити, налякати бандитів до смерті й насміятися прямо в очі — а там будь-що-буде!
Упоравшись, Моко звернувся до гостей:
— Ну, шановні, влаштовуйтесь у кают-компанії. Трохи темнувато, правда, та вже вибачайте. Екскюзе муа. — Він виліз наверх, прикрив отвір лядою, і в трюмі одразу стало темніше.
По палубі знову зачовгали кроки. Сашо догадався що лази перекидають на шхуну рибу: Мокові треба було виправдати своє перебування у відкритому морі.
Мотори загули, судна розійшлися кожне у свій бік. Машина інколи заглушувала голоси бандитів. Прислухавшись до їхньої розмови, Сашо зрозумів, що вони бояться. Від цього йому аж полегшало.
Один з них пискливим жіночим голосом розповідав щось смішне, але Сашо вловив у його придуркуватому сміху нотки страху. Негідник боявся повертатися на батьківщину. Здається, серед них начальника не було, бо тримались вони, як рівні. Згадували й про майора. Певно, його не дуже любили, боялися.
— Коли б тільки нас на самому березі не залишили! — сказав пискливий. — Краще у велике місто, де багато людей. Тільки там і є справжнє діло.
— Це правда, — відповів грубий бас п'яниці. — Хоч мені й однаково. Навіть краще було б, коли б нас накрили зразу, так би хоч чисті залишились. Легко б відбулися.
— Ет, скажеш! — пробурчав третій. — Краще не попадатись! Дякую за пораду.
— Небезпека минула, — не вгавав бас. — Тепер не так ловлять. Міжнародне становище і таке інше…
— Дурниці плетеш! — нервувався пискливий. — Нас посилають громадянську війну розв'язувати, а ти патякаєш казна-що! Думаєш, товаришочки не знають нічого? Еге, знають, та ще й як! І зовсім не панькатимуться! Ех, коли б то воно тихо було, я був би радий! Виконуй агентурну роботу і вухом не веди! А цей референдум такого наробить, що тільки держись.
— Хтозна, як воно буде! — скептично відповів бас. — Або наробить, або й ні. А вмирати доведеться все одно. Добре, що хоч трохи пожив. Я людина авантюри й богеми. Мені дай простір морів і океанів… І в кожній гавані нову коханку! І як я в цю брудну справу встряв — досі не знаю… Для цивільної роботи я не годжусь. Коли справа дійде до бійки, я можу кількох на той світ оді-слати, але вважаю за краще битися в шинку. Сміливо й благородно! А тут тільки те й роби, що ховайся та в жмурки грай… Та що поробиш! Чорт його бери! — Певно, він хильнув з пляшки, бо смачно прицмокнув: — Ох, цілющий бальзам.
Трохи помовчали. Але пискливий був балакучий і знову почав:
— Оце сиджу й думаю: а що коли отой чорний арап, що на палубі, відпровадить нас прямо в міліцію? Ви думаєте, що не може? Звідки я знаю, скільком богам він молиться!
Буркотун знову щось промимрив собі під ніс і підвівся. Він зняв ліхтар, глянув уважно навколо й пішов до корми.