Академія стала освітнім, культурним і адміністративним центром Міста. Її випускники, у залежності від власної спеціалізації, бралися до подальшої розбудови передмістя і жилої частини або вирушали на полювання за істотами.
З часом, коли істот було приборкано і обмежено у пересуванні, необхідність у постійному і всезагальному протистоянні з ними відпала, а в Місті утвердилася надійна грошова одиниця («кредит»), були створені так звані «райони беззаконня». Там люди могли безкарно звертати одне на одного свою агресію і, вільні від законів Академії, будь-яким чином заробляти собі на прожиття. Вбивство у районах беззаконня не засуджувалося, проте існували свої правила.
Поява цих районів дозволила мешканцям жилої частини Міста, котрі не бажали особливих досягнень, існувати у відносному мирі. Для підтримання цього миру було також створено лікарню — спеціалізований заклад для хворих людей.
Академія ж поступово перетворилася на головний орган влади у Місті. Ректор був також офіційним очільником людей Міста, його радники завідували кафедрами і мали тісні контакти з керівниками груп провідних науковців, котрі працювали в Академії.
Вступити до Академії вважалося великою честю й неофіційним обов’язком кожного громадянина Міста від шістнадцяти календарних років, здібності якого до креслення візерунків становили більш як п’ять одиниць за шкалою Олбрайта.
Тільки випускники Академії мали право контактувати з істотами чи людьми, що їх істоти торкалися.
Без дозволу на це успішну кар’єру у Місті зробити було можливо хіба що у районах беззаконня.
— А у тебе гірка кров, — сказала Талія. Із подивом сказала — до того клятого практичного їй якось кров Ляни спробувати не випадало. То і на краще.
Ела вилаялася так, що Пацюківна позаздрила б. Щоправда, відразу після цього вона вибачилася перед Вищим за «нечисті Слова». Слова ці ніяк не стосувалися Ляни і її крові. Ела радше дала визначення ситуації в цілому. Як завжди, на диво метке.
Крім Ляни, Ели і Талії в групі була «солодка парочка» — Захід і Воля. Із дівчатами ці молодята не сильно товаришували, тож, коли висадку в Чорний Сектор було завершено, закохані взялися за руки і попростували уперед на максимальній швидкості. Сподівалися швидше пройти свій шлях і дістатися жаданого порталу.
Дівчата поспішати не стали. По-перше, Ела, як яскраво виражений холерик, мусила берегтися від поспішності, а з нею разом береглося все найближче оточення, щоб не загальмувала, бува. По-друге, був день, а Талія не могла швидко ходити вдень. Вночі ж вона швидше за Айрен Купер пересувалася. Втім, лишитися в Чорному Секторі на ніч Ляна і ворогу не побажала б.
Тож вона взяла подруг попід руки. Йшли повільно, не озираючись і не вивчаючи туман, який з’являвся десь кроки за два від них. Видко було лише широкий заасфальтований шлях. Зараз такого не стелили. Чорний Сектор — те, що лишилося від старого Міста, те незмінне і вічно плинне, загадки чого ніколи не будуть вичерпані.
На перехресті шляхів здибалися із Антіном і Вірою плюс З-Цегли. Ще двох молодиків з їхньої групи Ляна не знала. Як і З-Цегли, ті вчилися на паралельному курсі.
Зате Ела, мабуть, була з ними знайома, бо привіталися вони перш за все з нею. Балачок розводити не стали — у кожного свій шлях, а практичне вкрай треба завершити до ночі. Потім буде пізно, доведеться сорому наїстися. Евакуюватися тобто.
— Антін наш до Віри небайдужий, чи що? — покліпала очима Ела, коли дівчата розминулися з групою, яка потрапила в «їхню» частину Чорного Сектора. — Я думала, він з Устиною…
— Нічого в них нема з Устиною, — голос Талії звучав невдоволено. За підготовкою до практичного вона і виспатися як слід не встигла. — Товаришують просто.
Ляна щиро сумнівалася, що у розумника-Антіна щось взагалі з кимось може бути. Він легко знаходив спільну мову з людьми, знав що сказати у компанії, проте тримався осторонь. Ляна чудово його розуміла — сама такою була. Якби не її подруги, не Ела, Талія і Рися…
Тоді Ляна і групи не мала б на сьогодні. Йшла б сама. Може, так було б швидше або зручніше, зате на душі важче. Коли ти сама, неприємні думки легше вкорінюються у свідомість, чіпляються розгалуженими гілками — не жени, хазяйко, ми ж свої, рідні.
Ела була цілковитою Ляні протилежністю. Вона не боялася зближуватися з людьми, завжди першою йшла на контакт. Того чоловіча половина Академії у неї і була закохана, щоправда, неодночасно. Одночасно спілкуватися з багатьма на однаково якісному рівні навіть Елі було не під силу.