Ляна погано пам’ятала, що робила, доки не вступила в Академію. Та чомусь їй здавалося — раніше таких подруг, як Ела чи Талія, чи то пак Рися, у неї не було. Вона звикла все робити сама, інколи перебираючи на себе відповідальність за інших.
Це було ще до пожежі.
— Та й з Вірою нема, — припечатала Талія. — Ти ж знаєш Віру. Вона… це… усіх розуміє. І за руку ні з ким серед хлопців піти не відмовиться, Антін не виняток.
Ляна мовчала. Їй небезпідставно здавалося — Вірі сильно поталанило, що в одну групу з Антіном потрапила. Він не такої вдачі, як деякі, минуле їй за вину не поставить. Щодо інших хлопців Ляна не переймалася. Вони з паралельного курсу, а отже, потужного впливу Айрен Купер не зазнали і Віру не образять.
А ще Ляна подумала — Талія точно не виспалась, і посередині краще б їй іти, а то ще спотикнеться і впаде. А раптом одна Ляна її не втримає?
— Змінюємо дислокацію, — запропонувала Ляна. Інколи в ній прокидалася любов до розумної лексики, до якої дівчина насправді теплих почуттів не мала. Ляні завжди простіше було накреслити свій черговий візерунок, ніж пояснити, чому креслити його треба саме так, а не інакше.
Дівчата помінялися місцями, Ляна відібрала у Талії важкенький пакунок з провізією (Талія славилася поміж спудеями Академії як велика годувальниця, кілька разів вона так точно рятувала заглиблену у свої розробки Ляну від голодної смерті) і відчула велике полегшення.
В неї самої жодних пакунків-сумок не було. Ритуальний ніж — на місці, в піхвах у рукаві, а більше нічого і не треба. Голову не забула, і те добре.
Ела ж прихопила із собою грубу Книгу Вищого. Книга як така їй була не дуже потрібна, Ела знала її напам’ять, проте взяла, щоб почуватися більш впевнено. Час від часу вона кидала ласі погляди на пакунок Талії. Ела завжди любила добре попоїсти, хоча по ній було і не видно, якщо не враховувати майже зриму сонячну енергію, що її дівчина випромінювала.
Може, тому Талії і Елі на початку було важкувато разом. Талія сонця не любила. Навіть зважаючи на те, що у теперішні роки його ніхто й не бачив. Постійно заховане за хмарами, сонце, однак, існувало. В Академії казали, що без нього і Міста не було б. Принаймні, розподілу на день і ніч не було би, а це віщувало великі неприємності. Більшості людей вночі не ставало краще, як Талії. Навпаки, ніч їх лякала. Вночі почвари з Чорного Сектору просиналися, а ліс оживав.
Ляна пам’ятала, що в дитинстві боялася темряви. Згодом темрява стала її близькою знайомою. Стати подругами їм не судилося, коханками — тим паче. Ляна для цього була надто відсторонена.
— І все ж нечесно, з групами цими, — не вгавала Ела. — У них самі хлопці, до того ж путящі, а у нас? Тільки Захід, і той кудись з Волею звалив.
Талія усім своїм виглядом демонструвала скептичність відносно «путящості» вищезгаданих хлопців. Антіна вона не любила за «слизькість» і цього не приховувала. Ляна у даному питанні зберігала нейтралітет.
— А чим тобі ці хлопці не догодили? — Коли потрібно, Ела була більш ніж настирливою. І коли непотрібно — теж. Не прокоментувати іронічний вираз Таліїного обличчя було вище Елиних сил. — Вони всі — нічого так, я б із будь-яким на побачення пішла.
— Тільки не з З-Цегли, — не втрималася Ляна.
— Ти його знаєш? — жваво поцікавилась Ела.
— Ми з ним гралися, — зізналася Ляна.
Ела осудливо похитала головою — Вищий не схвалював «грання» до заміжжя, — але цікавості втримати не змогла.
— І як? — запитала, дурно хихочучи. — У нього дійсно з цегли?
Ляна провокаційне запитання зігнорувала.
Талія мовчала просто-таки мертво.
— Пам’ятаєте, я пропонувала вам уявити собі Айрен Купер у шкіряному корсеті та з нагайкою? — нарешті запитала Ляна.
— Ну, — небагатослівно озвалася Талія. Тоді, на парі, вони страшенно сміялися з того жарту.
— З-Цегли вона б такою дуже сподобалася, — додала Ляна.
Ела витріщилася на подругу, схоже, намагаючись уявити її у шкіряному корсеті.
Незабаром трохи розвиднілося. Тепер, окрім шляху, дівчата могли бачити будівлі довкола. Гарний район, широкі вулиці, тільки от жилі будинки страшні. А інші до дві тисячі дванадцятого спробуй знайди. Тоді переважно такі будівлі зводили, височенні, багатоповерхові. Схожі на термітники, що їх дівчата бачили на мислестрічках.
Пройшли повз дитячий майданчик із яскраво розфарбованою «гіркою». Ела подивилася на нього ностальгічно, але нічого не сказала. Розуміла, що їм треба поспішати. Вдень Чорний Сектор здається спокійним місцем, проте вірити цьому спокоєві не варто, як не хочеш, щоб він став для тебе вічним.