В невеликій, але затишній кімнаті, куди привела його Грета, було дещо прохолодно, але вже відчувався запах нагрітого кахлю.
— За чверть години буде тепліше, — промовила жінка, — я розпорядилася щодо опалення.
Якуб зніяковіло переступав з ноги на ногу.
— Бажаєте чаю? — запитала Грета.
— Ні, дякую... — відмовився гість.
— Тоді призволяйтесь, пане Німанде. Ванна ліворуч по коридору. Там є все необхідне.
— Ви дуже ласкаві.
— Ви наш гість, — посміхнулась та і, зробивши легкий реверанс, вийшла за двері.
Хвилину постоявши на самоті, Якуб укотре роззирнувся, а потім підійшов до вікна. З-за темного скла пробивалися вогні ліхтарів і сірі обриси засніжених вулиць. Тепер місто здавалось безпечним і навіть гарним, як здається гарним хижак у звіринці, коли відвідувачі споглядають його з-за безпечної огорожі. Минув навіть страх, і тільки нервове посмикування ока нагадувало Німанду про пережите.
Він підійшов до ліжка і помацав перину. Вона була м'якою і манила до себе, наче розкішна жінка в пеньюарі. Тягар сьогоднішнього дня і навіть усіх попередніх днів раптом надавив йому на плечі, мов непосильна Атлантова ноша. Якуб і справді зігнувся, ніби з останніх сил тримаючись на ногах. Довелося докласти зусиль, щоб змусити себе одразу не розпластатись на ліжку.
За чверть години в двері постукали і до кімнати обережно зазирнув господар будинку.
— Ще не спите, пане Німанде? — запитав психіатр.
Сам Когер був одягнений у домашній теплий халат, на ногах мав зручні пантофлі.
— Щиро кажучи, ледве стримуюсь, щоб не влягтися, — зізнався Якуб.
— Воно й не дивно, — посміхнувся Когер, — не щодня доводиться таке пережити. Хотів запропонувати вам викурити по сигарі в бібліотеці, але натомість запропоную дещо інше...
Психіатр переступив поріг і зачинив за собою двері. Якуб напружено глянув на нього.
— Ви не боїтеся, що цієї ночі вас знову вб'ють? — запитав господар. — Тобто що той самий кошмарний сон присниться знову?
Від його слів Якуба кинуло в холодний піт. Він устиг забути, що небезпека насправді криється в ньому самому, а не надходить ззовні.
Німанд кивнув.
— Відверто кажучи, лячно, — промовив чоловік так тихо, що ледве сам себе почув.
— Тому, якщо не заперечуєте, я зроблю вам заспокійливу ін'єкцію, — сказав психіатр, — адже сьогодні ви, даруйте, не лише мій гість, але й пацієнт.
Когер дістав з кишені невеликий шкіряний згорток білого кольору і поклав його на нічний столик.
— Ви ж не боїтеся ін'єкцій? — запитав він гостя.
Той стомлено хитнув головою. Здавалось, що в цю мить Якуб Німанд погодився б навіть на четвертування, якщо після цього його залишать наодинці з периною.
— От і чудово.
Лікар розгорнув принесений згорток, в якому в спеціальних кишеньках виявилось усе необхідне для такої маніпуляції: ін'єкційна голка, ємкості з препаратом, йод, бинти та ножиці.
— Будете спати, як немовля, — пообіцяв за хвилину психіатр, встромивши голку Німанду в вену трохи нижче ліктя.
Той нервово сіпнувся, але слухняно притиснув змочений йодом шмат бинта до невеличкої ранки на руці.
— Тепер тільки залишається побажати вам гарних снів, — підсумував Когер, дбайливо запаковуючи свої інструменти. — Не раджу після цього приймати ванну. Краще відкладіть цю процедуру на ранок.
— Як скажете, пане докторе, — промовив Якуб і позіхнув так широко, що відчув, як хряснуло в нього за вухами.
Одразу ж вибачившись, він закрив рот долонею, ніби побоюючись, що неслухняні щелепи знову розсунуться.
— Все гаразд, — засміявся Когер, — я, щиро кажучи, також падаю з ніг. До завтра, пане Німанде.
Відповівши, гість дочекався, поки за господарем зачиняться двері, а тоді роздягнувся і з насолодою віддався перині.
Цієї ночі Якуб Німанд спав пречудово. Він прокинувся о шостій ранку і відчув себе свіжим та бадьорим. Хотілося зірватися з ліжка і радісно заволати, однак Якуб вчасно згадав, що знаходиться в чужому домі. Йому подумалось, що вже час збиратися на службу, але як це зробити, щоб не потривожити нікого в домі? Він обережно звівся з ліжка і в темряві намацав свій одяг. Залізши в штани, Німанд спробував знайти на стіні вмикач до електричної лампи. Це мав бути ланцюжок срібного кольору, який в темряві, звісна річ, став невидимий. Шукаючи його, чоловік ненароком зачепив картину, яка висіла над ліжком. В світлу пору доби на ній можна було вгадати альпійський пейзаж, виконаний в імпресіоністській манері. Тепер же цей мистецький витвір, обрамлений у важку бронзову раму, грюкнув так, що, здавалось, розбудив усіх не тільки в цьому домі, але й у сусідньому.