- Мабуть, розумію. Ви знаходитесь тут, щоб скласти компанію Гвен?
Джанасек глянув на нього ворожим поглядом.
- Ми захищаємо Гвен, - сказав він крижаним голосом. - Здебільшого від її власної дурниці. Їй взагалі не слід тут бути, але вона тут, тому і ми повинні бути тут. Що стосується вашого першого питання, т'Ларієн, то мушу вам нагадати, що я – айронджейд, тейн високородного айронджейда Аантоні. Я можу робити все, що вимагатиме від мене мій рід: полювати чи обробляти землю, битися на дуелях чи вести Велику Війну проти наших ворогів, можу робити дітей нашим ейн-кеті. Усім цим я й займаюся. А хто я, ви вже знаєте. Адже я назвав своє ім'я.
Вікарі глянув на нього і швидким жестом правої руки змусив замовкнути.
- Можете вважати нас пізніми туристами, - сказав він Дерку. – Ми вивчаємо та спостерігаємо. Мандруємо лісами, покинутими містами. Ми могли б ловити баньші, щоб переправляти їх на Верхній Кавалаан, але їх тут немає, – він підвівся, допив пиво. - Вже день, а ми всі сидимо, - промовив він, ставлячи на стіл порожній кухоль. – Якщо ви збираєтесь на природу, то вам треба поспішати. Політ над горами займе багато часу, навіть на аеромобілі, а повернутися краще засвітло.
– А-а, – простяг Дерк, допиваючи пиво. Він витер рота тильною стороною долоні. Схоже, на Кавалаані серветки не входили до предметів сервірування столу.
- Баньші не єдиний хижак на Уорлорні, - сказав Вікарі. – У лісі повно вбивць із чотирнадцяти планет. Але це не найстрашніше. Люди гірші. Уорлорн – покинута, ніким не керована планета, у її пустельних куточках чимало дивного та небезпечного.
– Вам краще мати при собі зброю, – порадив Джанасек. - А ще краще, щоб ми з Джааном вирушили разом із вами.
Вікарі похитав головою.
- Ні, Гарсе. Їм треба поговорити. Нехай ідуть самі. То буде краще, розумієш? Це моє бажання.
Він зібрав зі столу тарілки і попрямував на кухню, але в дверях зупинився, обернувся і глянув у вічі Дерку.
І Дерк згадав слова, які почув на світанку: «Я існую. Пам'ятайте про це».
- Ти давно не користувався повітряними скутерами? - спитала Гвен, коли вони зустрілися на даху.
Вона переодяглася в комбінезон із хамелеонової тканини, підперезаний ременем. Брудновато-червоного кольору тканина покривала її тіло з голови до ніг. Така ж стрічка стягувала чорне волосся.
- З дитинства, - відповів Дерк. На ньому теж був хамелеоновий комбінезон, щоб бути менш помітним у лісі. - У мене був скутер на Авалоні. Дуже хочеться знову політати. Колись у мене непогано виходило.
- Тоді одягай, - сказала Гвен. – На них не можна пересуватися дуже далеко чи дуже швидко, але зараз це й не потрібне.
Вона відкрила багажник сірої машини-ската, витягла з нього два сріблясті пакунки і дві пари черевиків.
Дерк почав перевзутися, сидячи на крилі машини. Поки він зашнуровував черевики, Гвен розгорнула скутери - дві платформи з тонкого, як аркуш паперу, м'якого металу, такі маленькі, що на них ледве могли поміститися обидві ноги. На верхній стороні проступали контури гравітаційної ґрати. Він ступив на платформу, обережно поставив ноги у потрібну позицію. Металеві підошви його черевиків щільно закріпилися на своїх місцях, платформа набула твердості. Гвен вручила йому прилад керування. Дерк накинув ремінець приладу на зап'ястя і міцно стиснув його в долоні.
- Ми з Аркіном користуємося скутерами для огляду лісів, - повідомила Гвен, зав'язуючи шнурки на своїх черевиках. - Аеромобіль, звичайно, вдесятеро швидше, але важко знайти галявину достатнього розміру для посадки. Скутери зручні для дрібної роботи, коли не треба брати багато спорядження і немає поспіху. Гарс називає їх іграшками, але… – вона встала, ступила на платформу та посміхнулася. – Готовий?
- Звісно! - озвався Дерк і торкнувся пальцями сріблястої поверхні приладу на долоні правої руки. Торкання виявилося надто сильним. Платформа рвонулася вперед і вгору, захоплюючи його ноги, а тіло перекинулося. Дерк ледь не вдарився головою об дах у момент, коли злетів у повітря. Він продовжував підніматися в небо догори ногами і дико реготав.
Гвен пішла за ним, стоячи на платформі з майстерністю, придбаною внаслідок тривалої практики. Вона піднімалася в потоках сутінкового світла, як міфічний джин, що летить на уривку срібного килима-літака. До того часу, як вона наздогнала Дерка, він уже зумів повернутися в нормальне становище вгору головою, але все ще завалювався то вперед, то назад, щосили намагаючись зберегти рівновагу. Скутери були оснащені гіроскопами, як аеромобілі.