- Уі-і-і-і-і!.. - закричав Дерк, коли Гвен наблизилася. Вона підлетіла до нього ззаду і ляснула по спині. Цього було достатньо, щоб він знову втратив рівновагу і шалено перекинувся в небі над Лартейном.
Гвен щось кричала. Дерк глянув уперед і зрозумів, що ось-ось уріжеться у високу вежу із чорного дерева. За допомогою апарату управління він ривком випростався, продовжуючи боротися з неслухняним тілом.
Він летів високо над містом, стоячи на платформі порівняно прямо, коли вона наздогнала його.
- Тримайся від мене подалі! – пригрозив Дерк, посміхаючись на весь рот, почуваючи себе дурно незграбним. Але йому було дуже весело. - Тільки спробуй штовхнути мене ще раз, жінко! Сяду в літаючий танк і знищу тебе лазерною гарматою!
Він нахилився в один бік, випростався, але доклав надто великого зусилля і повалився в інший.
- Ти п'яний! - намагалася перекричати вітер Гвен. - Надто багато пива на сніданок! - Тепер вона була над ним, схрестивши руки на грудях, дивлячись на його старання з напускним несхваленням.
— Ці штуки більш стійкі, коли висиш на них головою вниз, — зауважив Дерк.
Йому, нарешті, вдалося зловити рівновагу, але з його витягнутих убік рук було видно, наскільки важко його утримує.
Гвен ковзнула вниз і полетіла поряд з Дерком, рухаючись легко і впевнено, її чорне волосся майоріло позаду, як прапор.
- Як справи? – крикнула вона.
- Думаю, що освоївся! – проголосив Дерк. Він усе ще стояв на дошці.
- Молодець! Подивися вниз!
Він глянув, минаючи поглядом ненадійну опору під ногами. Лартейн з його темними вежами й зблідлими вулицями залишився позаду. Замість нього тягнувся пологий спуск до Парку, який виднівся вдалині у сутінковому світлі дня. Дерк побачив річку, що темною стрічкою петляла серед тьмяно-зелених дерев. У нього закружляла голова, і, змахнувши руками, він знову перекинувся.
Поки він висів униз головою, Гвен спустилася нижче за нього і з усмішкою знову схрестила руки на грудях.
- Ти ні на що не придатний, т'Ларієн, - заявила вона. - Чому ти не летиш головою вгору, як усі нормальні люди?
Дерк відкрив рота, щоб сказати що-небудь, але задихнувся і лише скривив у відповідь гримасу. Зрештою йому вдалося підвестися. Ноги в нього почали хворіти від напруження.
– Ось! - вигукнув він і сміливо глянув униз, щоб показати, що не боїться висоти.
Гвен знову опинилася поруч із ним. Окинувши його поглядом, вона сказала:
– Ти ганьбиш дітей Авалона та всіх скутеристів всесвіту. Але все ж таки є надія, що сьогодні ти залишишся в живих. Ну, хочеш побачити дику природу?
- Показуй дорогу, Джіні!
– Тоді повертай. Нам треба в інший бік. Ми маємо перелетіти через гори.
Вона взяла його за руку. Описавши в повітрі широку дугу вгору і назад, вони попрямували у бік Лартейна. Місто здалеку здавалося сірим і непоказним, а його знамените каміння, що світилося, погашене сонцем, зяяли чорними дірками. Гори ледь вимальовувалися в темряві.
Вони летіли у бік міста, постійно набираючи висоту, доки опинилися над Вогняною Фортечою лише на рівні гірських вершин. Для повітряних скутерів це була гранична висота, хоча аеромобіль, звичайно, міг би піднятися набагато вище. Але для Дерка цього було достатньо. Хамелеонова тканина їхнього одягу набула сіро-білого забарвлення. Дерк з вдячністю подумав, як вона добре гріє: віяв холодний вітер, день Уорлорна був не набагато тепліший за ніч.
Тримаючись за руки і час від часу перекрикуючись, вони продовжували політ, нахиляючись то в той, то в інший бік, залежно від вітру. Переваливши через гірську вершину і плавно спустившись у темну скелясту долину, Гвен і Дерк знову піднялися і пройшли ще одну гору, потім ще одну. Вони летіли повз гострі зубці зелених і чорних скель, повз падаючі з висоти потоки, повз стрімкі урвища. Потім Гвен запропонувала йому змагання у швидкості. Дерк погодився, і вони помчали вперед настільки швидко, наскільки дозволяли можливості скутерів і власне вміння, поки, нарешті, Гвен не зглянулася і, повернувшись до нього, знову не взяла його за руку.