Підхопивши скутери, вони пішли геть від тихого озера до чагарників завмерлого в очікуванні лісу. Дороги не було, але численні стежки розбігалися на всі боки, а серед рідкісного підліску крокувало легко. Згорбившись і засунувши руки в кишені, Дерк йшов мовчки, уважно дивлячись на всі боки. Говорила Гвен, хоч і небагато. І говорила тихо, побожно, як дитина у величному соборі. Але частіше вона мовчки показувала йому щось цікаве.
Навколо озера росли добре знайомі дерева, коли він бачив їх багато разів. Такий ліс зазвичай називали "домашнім". Людина брав ліс із собою, віз від зірки до зірки, на всі планети, на які ступала його нога. Основу лісу складали дерева Старої Землі, але не лише. На кожній планеті люди знаходили нових улюбленців, рослини, які швидко ставали такими ж рідними, як і вихідці із Землі. Коли космічні кораблі вирушали далі, вони несли із собою саджанці дерев нових планет разом із правнуками рослин Землі, і там, де селилися люди, виростав «домашній» ліс.
Дерк і Гвен повільно йшли крізь лісову хащу, як на багатьох інших планетах інші люди бродили такими ж лісами. І вони знали назви дерев: цукровий клен та вогненний клен, падуб та справжній дуб, срібне дерево, отруйна сосна, осика. Зовнішньопланетяни привезли їх сюди за тим же, за чим їхні предки привезли ці дерева на Окраїну, щоб надати домашній затишок своєму новому житлу.
І все ж тут ліс виглядав інакше.
Через деякий час Дерк зрозумів, що причиною цього є незвичне освітлення. Тьмяно-червоне свічення, що сочилося з неба, заміняло на Уорлорні яскраве денне світло, і в цих сутінках ліс тихо помирав у повільно поточній осені.
Він придивився до дерев і помітив, що цукрові клени скинули листя. Вони вже ніколи не будуть зеленими. Дуби теж оголилися. Дерк простяг руку, зірвав лист з вогняного клена і побачив, що червоні прожилки почорніли. Крона срібного дерева стала запорошено-сірою.
Скоро з'явиться гнилизна.
Де-не-де гниття вже почалося. Проходячи по зарослій ущелині, де родючий шар грунту був товстішим і чорнішим, ніж в інших місцях, Дерк відчув запах. Він запитливо глянув на Гвен. Вона нахилилася, потім піднесла до його носа жменю чорної маси. Дерк відвернувся.
- Раніше тут розстилався килим моху, - пояснила вона з жалем у голосі. – Його привезли сюди із самого Ешелліна. Ще рік тому він був яскраво-зеленим із червоними квіточками, а тепер усе з'їла гнилизна.
Вони заглиблювалися в ліс все далі й далі, йдучи від озера та гряди гір. Сонця висіли вже майже над головою: розпухлий у туманному серпанку Товстий Чорт, схожий на закривавлений місяць, і чотири маленьких, як зірки, жовтих сонця, що нерівномірно оточували його. Уорлорн уникав Колеса.
Дерк і Гвен йшли вже більше години, вид лісу навколо них почав змінюватися - повільно, поступово, майже непомітно для очей Дерка знайома рослинність домашнього лісу поступалася місцем чомусь дивному, небаченому і дикому. З'явилися високі чорні дерева з сірим листям, зарості гігантських колючок з червоними кінцями гілок, схожі на плакучі верби дерева зі свисаючими гілками сріблясто-блакитного кольору, величезні цибулини, поцятковані темними плямами. Гвен показувала йому кожну рослину і називала її. Одне дерево стало з'являтися частіше за інших: дуже високе, з жовтуватим листям і вощеним стволом, густо зарослим сплутаними гілками з безліччю дрібних гілочок, які ділилися на ще дрібніші, що надавало дереву вигляду вежі-лабіринту.
- Душник, - назвала дерево Гвен.
Незабаром Дерк зрозумів, чому воно так називалося. У глибині лісу одна така рослина виросла поруч із королівським срібним деревом, сплітаючи свої жовтувато-вочені скрючені гілки з його прямими сріблясто-сірими. Воно обплутало своїм корінням коріння шляхетного дерева, стиснуло суперника в задушливих обіймах. Тепер срібне дерево ледве виднілося, загублене серед буйного листя душника.
- Батьківщина душителів - Тобер, - пояснила Гвен. - Тут вони пригнічують інші дерева так само, як і там. Ми могли б попередити тоберіанців, але їх це не цікавить. Все одно ліси тут були приречені на загибель із самого початку. Навіть душителі загинуть, хоч і останніми.
У міру їхнього просування лісом дерев-загарбників ставало все більше і більше, поки вони не заповнили весь видимий простір. Ліс став густішим, темнішим, стежки вже. Вони спотикалися про коріння, що стирчало з землі, над їхніми головами гілки спліталися, як гігантські борці в сутичці. Там, де три чи більше душителів росли близько один від одного, вони перетворювалися на величезний сплутаний клубок, який доводилося обминати. Інших рослин майже не було видно, за винятком чорних і фіолетових грибів біля підніжжя жовтих душителів і рослин-паразитів, що звисали з гілок.