А йому залишилось мало, так мало до дому…
Ірма відклала цигарки.
— Добре, а що тут взагалі можна?
Обурювалася, але тон її насправді був примирливим.
Ніхто їй не відповів, й Ірма зашелестіла пакетами.
— Може, по подаруночку для моїх сестричок?
Сестри спостерігали за нею. Вона не рилася у пакетах, було видно, що вона знає, де що лежить. Вийняла згортки. Не встала, лише нахилилася і поклала золотистий і сріблястий пакетики на психу, дзеркала якої множили відображення білого шовку.
— Золотий — для моєї найгарнішої нареченої, срібний — для моєї старшої сестрички, в якої завтра деень нарооодження.
Вона огидно розтягувала склади.
Доки Ірма, напівсидячи, схилена, міцно опершись на підбори, поверталася в тінь, її довге руде волосся гойднулося під Катарининою рукою, торкнулося її оголеної руки нижче ліктя і залишило неприємний запах алкоголю, навмисно замаскованого парфумами.
Подаровані коробочки пом’якшили Катаринин тон, але вона все ще не попускала.
— Ірма, сядь на стілець, я тебе добре не бачу.
Ірма посунулася, але ще глибше в тінь.
— Мені тут добре. Дівчата, вас не цікавить, що в пакетах, чи ви наситилися подарунками?
— Нєєє, я вже відкриваю, тільки скину рукавицю.
Наречена спробувала пальцями правої руки стягнути ліву рукавицю, але твердий, зміцнений еластином шовк не піддавався. Піднесла пальці до вуст, щоб звільнити руку зубами.
Катарина схопила її за руку.
— Та не зубами, ти ненормальна, ти ж їх знищиш. Чекай, я — ліву, Ірма, а ти їй праву скинь.
Ірма навіть не ворухнулася.
Катарина поглянула в напрямку дивану, нічого більше не сказала, лише легенько стягала довгі рукавиці до пальців. Ліву, праву. Їй вдалося.
Дівчина-вігвам підняла руки і по-дитячому почала ними розмахувати.
— В мене відчуття, що я можу злетіти. Прекрасно чуюся без рукавиць. Люди, та сукня — справжнє мордування.
— Ну та якщо хочеш кринолін, то страждай.
— Так, Катарина, перестань ґнирати!
Молодші сестри вимовили це одночасно і засміялися із фрази, яку вже впродовж років повторювали.
Насправді відтоді, як померла Анна Фірман, по другому чоловікові Жиґер, Катаринина, Ірмина та Ітина мама, найстарша донька і сестра перейняла роль тої, яка ґнирає.
Мало, ще мало до дому.
Катарина не реагувала на їхній сміх.
— Можеш то назвати і ґниранням, і марудженням, як тобі завгодно, але я не розумію, для чого тобі була потрібна позичена сукня. Можна було пошити чи купити щось простіше.
— Йой, Катарина, ти якби мала сто років. Весільні сукні позичають.
— Позичають, але тобі не треба було позичати. Не варто йти під вінець в позиченому.
— Дівульки, розгортайте пакети і вип’ємо. Це закрита бебі шауер, чи ні?
«Дівульки» її послухалися. Було чути лише шарудіння золотистих і сріблястих паперів.
— Боже милосердний! Ірма, ти звар’ювала. Які коралі! То що, справжнє золото?
— Та ясно, що справжнє, дурненька.
— Та звідки в тебе такі грошиська? Ти звар’ювала!
Ніхто й не очікував відповіді на питання про гроші, як і ніхто не сумнівався в нормальності дарувальниці.
Катарина відкрила свою коробочку; її губи затремтіли.
— Брошка. Гармоніка. Ііірма… Справжній Сваровскі?
Ірма розсердилася.
— Ні, «Casablanca». Та ясно, що Сваровскі. Нагадує ту мамину фігурку, яку я розбила, того я її й вибрала. Тобі подобається?
— Так, схожа… Дуже гарна.
На дивані знову зашурхотіло. Ірма вийняла пляшку і, скориставшись моментом, доки сестри обмацують прикраси, спритно відкоркувала і налила рідину в келишки, які, гарно розставлені рядочками по дванадцять штук, стояли на одному із закиданих столів.