Йому здалося, що він втік від голосів, але не знав, чому не рушив до міста, до центру, а як збожеволілий нічний метелик подався на вогник лампи, точно до місця, яке вже зайняла поліція.
Спершу не бачив нічого. Був занадто низький. Люди стояли, переминаючись із ноги на ногу, або, змінюючи місця, шукали точку, з якої буде краще видно, що ж це відбувається біля шкільного майданчика. Навіть трамваї проїжджали повільніше, а в вікна понабивалися пасажири, щоб теж щось побачити.
Давид почав кружляти навколо натовпу, а тоді скористався своїм низьким зростом. Пригнувся і, пробираючись між ніг людей, наблизився до місця, з якого міг бачити, що робить поліція. Хтось його мало не схопив за куртку, хтось зробив зауваження, що це видовище не для дітей, але насправді ніхто особливо хлопчиком не цікавився. Ніхто не хотів втратити свого місця, і малого пропустили туди, звідки все було добре видно. Він присів.
Білі стрічки з написом «ПОЛІЦІЯ» перекрили прохід спортивними майданчиками гімназії. Між білими стрічками і припаркованими поліційними автомобілями стояли поліціянти у формах і стежили за пересуванням публіки та журналістських груп, які з камерами на плечах чекали, що ще цікавенького відбудеться. Одного з журналістів Давид упізнав з телебачення. Спершу дивився лише на нього, а тоді на поліціянтів і їхню зброю. Урешті зважився і звернув погляд на «те місце». Не опускав очей на землю. Дивився на людей, які згиналися і руками в гумових рукавичках щось виміряли, збирали і клали у целофанові пакетики, позначені номерами. Йому це було цікаво. У натовпі не відчував жодного-жоднісінького страху. Атмосфера була якоюсь буденною, і якби люди навколо нього не говорили тихіше, ніж це узвичаєно у цьому місті, Давиду би здавалося, що все абсолютно звично. Нормально. Тоді помітив, як відходять двоє чоловіків і ведуть за собою чотирьох хлопців. Спостерігав, як вони розмовляють, як хлопці енергійно щось показують руками, як згинаються, випростуються, крутяться, перебивають один одного, як тих двоє поліціянтів їх заспокоюють, і врешті почув, як хтось на запитання: «Хто ті хлопчиська?» відповів: «Гімназисти, вони її перші нині знайшли». Чув, як хтось роздратовано заперечує: «Нє, найшла її одна баба з базару, яка продає сир і сметану, йшла пісяти за будинок і так її найшла». Натовп зашикав, хотів чути, що скажуть журналісти, які говорили в кошлаті мікрофони. Скільки б вони не нашорошували вуха, нічого не чули. Муситимуть зачекати, доки всядуться біля телевізійних екранів.
Журналісти пізніше всякого понадодають, але того дня з перших до останніх випусків новин телевізійним глядачам по всій Хорватії скерують лише офіційну заяву речниці відділку поліції «Загребський»:
26.10.2009 року, близько 7-ої години ранку, після отриманого від громадян повідомлення про знайдене біля Трешнєвського ринку тіло мертвої жінки, працівники поліції здійснили огляд місця події. Особа жіночої статі і причини її смерті встановлюються. Зважаючи на докази, отримані станом на зараз, йдеться про насильницьку смерть, тому працівники поліції проводять кримінальне розслідування, щоб виявити осіб, які вчинили злочин, і встановити інші обставини.
Огляд уже якийсь час тривав, люди досхочу наспостерігалися і почали потроху розходитися. Трамваї відновили звичний рух. На стіні будівлі чоловік уже ліпив новий чистий плакат із груповим зображенням усміхнених людей. Місто внормувало дихання.
Давид відчув, що його ноги заніміли від сидіння навприсядки. Випростався. Поліціянт, що стояв біля будинку, до стіни якого Давид минулого вечора спирався наплічником, відійшов. Давид підійшов до стіни будівлі, оперся на неї і дивився на місце, на якому вчора розмальовував плакати. Обернувся до чоловіка, який приклеював новий плакат з тим самим музикантом, що він йому домалював оту шапочку з крильцями. Несподівано йому стало холодно.
— Гей, малий!
Давид здригнувся.
— Гей, малий, не переходь за ту лінію!
Поліціянт у формі рушив до Давида, і тóму відмовили ноги. Замість того, щоб відійти, чим заспокоїти поліціянта, він лише сповз по стіні і присів. Чи виглядало це, наче Давид навмисно провокує його, чи поліціянт вже раніше був знервований чиїмось зухвальством, ніхто з решти присутніх не міг пояснити. Поліціянт трьома кроками подолав відстань до Давида і підняв його однією рукою. Давид стояв на пальчиках.