— Я тебе не чую добре.
— Я сказав, що мені здається, що я знаю ту вбиту.
— Коли ти це зрозумів?
— Відразу, як тільки її розмотали. Але не був впевнений. Обличчя мертвого — це не обличчя живого. А перснів я не запам’ятовую.
Відошич поводився холодніше, ніж зазвичай. Навіть не дивився на Касумича.
— Все, що маєш, скажеш на нараді. Перед всіма.
— Будемо чекати підтвердження про встановлення особи?
Відошич не відповів йому. У ліфті мовчали. У коридорі вони розійшлися, Касумич пішов до туалету викурити нарешті цигарку. Відошич пішов до свого кабінету, покликав секретарку і швидко їй продиктував невеличкий текст. Через двадцять хвилин скликав нараду.
Нарада не різнилася від інших нарад. Було дещо більше шарудіння, совання на стільцях, трохи менше гумору, бо йшлося про нову справу. Все решта було як завжди.
Відошич прочитав:
— Справа «Просвіта», — тоді підвів голову, — будемо її вести під цією назвою.
Продовжив читати.
— Повторю про ранішні події: о 6 годині 58 хвилин від чергового надійшло повідомлення, яке поліція отримала від чотирьох учнів 8-го класу Трешнєвської гімназії, де вказані хлопці — Трпимир Делич, Домагой Розман, Міслав Шоштар і Бранимир Швоїч — знайшли не ідентифіковане тіло жінки. Час і спосіб вбивства буде встановлено пізніше. Поговоривши з учнями, ми виявили, що мова може йти про С.Ф., вчительку іспанської мови Трешнєвської гімназії, тому зробили наступне: перевірка адреси, за якою С.Ф. не знайдено, встановлення і перевірка телефонних номерів мобільної і стаціонарної мережі, на які ніхто не відповідає. За свідченням колег з роботи, С.Ф. живе в винайнятій квартирі. Перевіряємо, хто власник квартири. Коли підтвердять особу постраждалої, ми зв’яжемося з рідними, друзями, сусідами, колегами і знайомими. Всі дії, які можна невідкладно на комп’ютері виконати, виконує В’єкослав Зділар. Решта отримають завдання під час проведення розслідування.
Замовк і поглянув на Касумича.
— Колега Касумич має щось нам повідомити.
Касумич опустив погляд додолу, на свої ноги, потім на руки, які з невідомих причин витер в штани, тоді поглянув на шкарпетки на ногах Відошича і врешті на своїх колег:
— Думаю, що я першим впізнав постраждалу. Коли її розмотали, я не був відразу впевнений. Як я вже шефу сказав, всім відомо, що обличчя мертвої людини відрізняється від обличчя живої людини. Але оскільки її знайшли біля школи, я згадав, що постраждала працює, тобто працювала в тій школі, і впізнав її, раніше я її бачив два рази, не пам’ятаю точно коли.
— За яких обставин?
Касумич здивувався, що Відошич його перебив.
— Яких обставин? Я ще не працював тут, в убійному. Ми проводили оперативне затримання у справі з наркотиками і підозрілим ескортом в «Шератоні». Вона була з колежанкою з роботи і ще одним чоловіком… він не має значення. Вони сказали, що приїхали перевірити умови готелю і ціни, бо організовують випускний вечір.
Це викликало пожвавлення у кабінеті Відошича, і напруга, навіть у шефа, спала.
Касумич розгублено обернувся і продовжив.
— Це був перший раз. А другий, коли в нас був рейд в Опатії, ми прочісували яхти в Ічичах з тої самої причини, і тоді я їх там бачив. Вони нібито були в Опатії, бо організовували випускну подорож.
Це викликало вибух розпусного сміху, ударів по стегнах, тестостеронового совання на стільцях, із чого Касумич і сам засміявся.
Відошич вдарив рукою по столі і стишив їх.
— Відразу після встановлення особи поговорити з її подругою. Касумичу, найліпше буде, якщо це зробиш ти, вона буде себе вільніше почувати.
Вони встали. Відошич спинився.
— Касумичу, може би за тою подругою треба було і після встановлення особи вбитої стежити в рамках захисту ймовірного свідка, га? Треба перевірити, чи вона жива.
— Не треба, я вже дзвонив з мобільного і збив виклик. Жива.
Касумич дивився повз Відошича, і той йому нічого не відповів.
Фото-докази з місця події надійшли дуже швидко. Всі могли їх оглянути на комп’ютерах. Більшість затрималася на фотографіях оголеного жіночого тіла, на якому не було жодної волосинки, повністю депільоване воно нагадувало лежачу гіпсову ляльку з вітрини.
Фотографії з місця події були насправді огидною збіркою зображень міського і шкільного сміття, колекцією всього, що діти і дорослі у змозі зужити, з’їсти і викинути, всього, що вітер може здути з балкона і що з тих же балконів можуть викинути їхні мешканці.
Касумич кружляв курсором фотографіями і затримався на тій, де в сітчастій огорожі майданчика виднілася діра. Він збільшив фотографію, щоб краще розгледіти клаптик пластика, який висів на дроті і який був вилучений з місця події.