А вони засмучено сиділи за стрілецьким наметом. Тут їх після довгих пошуків і знайшла мала Баба Яга.
— Оце так! — вигукнула вона, похитуючи головою. — Чого похнюпились? Свято ж, а ви от-от заплачете!
— Заплачеш,— зітхнув Томас. — Коли батько надумав віддати нашого бика в нагороду переможцеві.
— Бика Корбініана? — перепитала мала Баба Яга.
— Умгу,— схлипнула Вроні. — У нагороду найкращому стрільцеві.
— А він його заріже і засмажить на вогні,— додав Томас.— А тоді всі стрільці гуртом їстимуть його.
— А коли жоден із стрільців його не виграє? — спитала мала Баба Яга.— І таке ж може бути...
— Ні, — заперечив Томас.— Стрілецьке свято — і без переможця? Ні, так не буває.
— Гм! Буває всяк! — сказала мала Баба Яга. Войа вже давно щось собі надумала.— Ходімте-но зі мною, все буде гаразд.
Томас і Вроні нерішуче подибали за нею. На поляну саме вийшла колона стрільців. Попереду виступав капітан з оголеною шаблею. Позаду трюхикав бик Корбініан, увесь обмая-ний барвистими стрічками.
— Ура-а! — загукала юрба.
Усі пхалися, підводились навшпиньки, витягали шиї: всім кортіло побачити змагання стрільців, а надто щасливця, який виграє бика.
— Загін — стій! — скомандував капітан. За його знаком музиканти заграли туш.
— Тсс! Цитьте! — почулося в юрбі. — Зараз капітан виголосить промову.
— Мені випала велика честь, — почав той, — щиро вітати всіх вас із стрілецьким святом! Особливу нашу подяку ми складаємо нині господареві шинку «Золотий бик». Для винагороди переможця він віддає живого бика!
— Ура-а! Хай живе власник бика! — знову закричала юрба.
Тоді капітан махнув шаблею і сказав:
— Свято стрільців оголошую відкритим!
Край луки стояла висока жердина з дерев’яним орлом угорі. Його повинні були збити влучним пострілом.
Перший, як годиться, стріляв сам капітан — і блискуче промахнувся.
— Буває,— почулося з юрби.
Засоромлений невдачею, капітан відступив
набік. Настала черга спробувати щастя прапорщикові. Він прицілився і вистрілив — але теж не влучив у орла.
Люди почали посміюватись. Далі всі зареготалися. Бо коли промахнеться хтось один, то ще півбіди. А вже як усі стріляють не туди, ото-діто здійметься регіт! Ще зроду такого не було!
— Неймовірно! — бурчав капітан, збентежено кусаючи вуса. Він ладен був із сорому крізь землю провалитись. Адже він і не здогадувався, що його рушницю, як і рушниці всіх стрільців, зачаклувала мала Баба Яга.
Але Томас і Вроні, звичайно, відразу про все здогадались. Після кожного невдалого пострілу вони дедалі веселішали.
— Чудово! — вигукували вони,— Чудово!
Коли й останнього стрільця спіткала невдача, мала Баба Яга підштовхнула Томаса:
— А тепер іди ти.
— Я? Що я там робитиму?
— Стрілятимеш!
Хлопчик усе зрозумів. Він протовпився крізь юрбу і став на тому місці, звідки всі стріляли.
— Я зіб’ю орла!
— Отакий пуцьвірінок! — вигукнув капітан і хотів був прогнати хлопчика.
Та люди зняли галас:
— Нехай стріляє! Нехай стріляє! — Вони сподівалися чогось надзвичайно кумедного.
Тоді капітан сказав сердито:
— Про мене! З цього дива не буде пива.
Томас узяв рушницю, підняв її і прицілився,
мов досвідчений стрілець. Люди затамували подих, позводилися навшпиньки, не спускаючи очей з дерев’яного орла.
Блиснуло полум’я, гримнув постріл. Орел з жердини ляпнувся додолу... Томас переміг. Томас став королем стрільців.
— Ура-а-а! — закричали глядачі, вимахуючи капелюхами,— Ура-а-а! Ура-а-а! Хай живе Томас! Син власника бика виграв бика!
Натовп завирував. Томаса підхопили на руки й підкинули вгору.
— Посадіть його на бика! Верхи на бика!
— І мене! — вигукнула Вроні.
— Вилазь! — гукнув Томас.— Адже це й твій бик!
Вони з радістю посадили б на бика й малу Бабу Ягу. Але вона не схотіла. Томас і Вроні рушили верхи на бику до міста.
Попереду всіх ішов оркестр, виграючи один за одним веселі марші. Похнюплені стрільці з своїм капітаном плентались позаду. А збуджена юрба вітала переможця:
— Браво! Хай живе король стрільців Томас!
До дітей крізь юрбу пропхався кореспондент місцевої газети. Він розгорнув свій записник, дістав олівець спитав:
— Коли накажете засмажити бика?
— Ніколи! — відповів Томас.— Його взагалі не заріжуть! Бик повернеться до свого стійла!
Гули дзвони, бахкали ракетниці, і ніхто не помітив, що мала Баба Яга, сяючи з утіхи, сіла на свою мітлу й полетіла до лісу.
— Тобі знову пощастило зробити добру справу! — похвалив її Абраксас. — Тепер, гадаю, ти спокутувала свою провину за те, що чаклувала в п’ятницю.