«Якби мене оце побачив Абраксас! Витріщив би з подиву очі, як сова!»
Може б, усе й добре скінчилося, якби мала Баба Яга танцюючи не перебігла дорогу своїй тітоньці — чаклунці-дощовиці Трам-Бам-Бах.
Хто-хто, а тітонька Трам-Бам-Бах жартів не знала. Завжди була надута й лиха.
— Ти диви! — гукнула вона, зіткнувшись посеред танцівниць із своєю-небогою.— Оце-то новина! Тобі чого тут треба? Кажи! Хіба ти не знаєш, що дітлахам заборонено з’являтися сьогодні на Блоксберзі?
— Не кажи нікому! Не кажи! — злякано просила мала Баба Яга.
— Е, ні! — сказала тітка Трам-Бам-Бах. — Тебе, зухвале дівчисько, треба покарати!
Всі чаклунки, почувши це, зацікавлено зібралися довкола них. Чаклунка негоди Трам-Бам-Бах одразу ж розповіла їм про все.
— Що тепер з нею робити? — гнівно спитала вона.
— Покарати її треба! — загули чаклунки-туманниці.
— Ведіть її до Найстаршої чаклунки! — закаркали гірські чарівниці.— Зараз же ведіть!
*— Авжеж! Авжеж! — підхопили всі.— Беріть її і тягніть до Найстаршої!
Не допомогли малій Бабі Язі ні просьби, ні благання. Тітка Трам-Бам-Бах ухопила Ті за комір і притягла перед очі Найстаршої чаклунки. Та поважно сиділа на троні з кочерг. Насуплено вислухала вона чаклунку-дощовицю. Тоді громом загриміла на малу Бабу Ягу:
— І ти наважилася прилетіти цієї ночі на Блоксберг, хоч ворожбиткам твого віку це заборонено? Як тобі спало на думку таке божевілля?
— Сама не знаю! — Мала Баба Яга затіпалась від страху.— Мені... мені раптом так сюди закортіло... ось я й сіла на мітлу та й прилетіла...
— Тоді сідай і лети назад,— звеліла Найстарша чаклунка. — Щезни мені з очей! Негайно! Поки я не розсердилася!
Мала Баба Яга зрозуміла, що з Найстаршою ще можна якось дійти згоди.
— А дозволите мені хоч на той рік танцювати з вами? — боязко спитала вона.
— Гм...— замислилась Найстарша.— Обіцяти не можу. Але як ти станеш на той час доброю чаклункою, тоді ще поміркуємо. Через рік, напередодні Вальпургієвої ночі, на загальній раді ми влаштуємо тобі екзамен. Але буде він нелегкий.
— Дякую! — сказала мала Баба Яга.— Дякую вам! Обіцяю стати через рік доброю чаклункою.
І стрибнула на мітлу, щоб летіти додому.
Але раптом втрутилася чаклунка-дощовиця Трам-Бам-Бах:
— І ти не хочеш покарати це зухвале дівчисько? — спитала вона в Найстаршої чаклунки.
— Покарай її! — підбурювали інші чак-лунки-дощовиці.
— Покарай її! — волала решта.
— Треба, щоб був порядок!
— Провчити її, як слід! Провчити!
— Підсмалімо це зухвале жабеня на вогні! — порадила тітка Трам-Бам-Бах.
— Чи не краще заперти її на кілька тижнів,— запропонувала чаклунка-гризуха.— У моєму гусятнику! Все одно він порожній...
— А я краще придумала,— встряла болотяна русалка.— Віддайте її мені! Я її ткну в багно! По самісінькі вуха!
— Ні, ні! — заперечили трав’яні русалки.— Краще добре подряпати їй обличчя.
— А ще, — засичали чаклунки-дощовиці, — її треба гарненько відшмагати!
— Лозинами! — заторохтіли гірські чаклунки.
— Ще й мітлами! — гукнула тітка Трам-Бам-Бах.
Мала Баба Яга похолола з жаху. Оце-то так!
Коли всі висловились, озвалася Найстарша:
— Якщо ви так вимагаєте їй кари...— почала вона.
— Вимагаємо! Вимагаємо! — залементували гуртом усі чаклунки, а найдужче тітка Трам-Бам-Бах.
— ...Тоді раджу відібрати в неї мітлу! — крикнула Найстарша.— Нехай іде додому пішки! Живе вона далеко, і доведеться їй бігти три дні та три ночі, поки дістанеться до своєї хатки. Буде з неї й цього.
— Ні, цього мало! — закричала тітка Трам-Бам-Бах.
Але інші чаклунки погодились, що цього з малої цілком досить. Вони відібрали й пошпурили у вогонь її мітлу. А тоді зловтішно побажали їй щасливої дороги.
Яка ж то була довга і виснажлива дорога! Три дні й три ночі йшла мала Баба Яга до своєї хатки. Вранці четвертого дня з намуляними ногами і в подертих черевиках вона ступила на своє подвір’я.
— Нарешті повернулася! — зустрів її Аб-раксас.
Він сидів на димарі і стривожено виглядав господиню. Як побачив її, наче камінь зсунувся з його воронячої душі. Він розгорнув крила і полетів їй назустріч.
— Що ж оце ти робиш? — закрякав він.— Тиняєшся десь цілими днями, а я сиджу вдома і не знаю, що чинити.— Він переступив з ноги
на ногу.— А який у тебе вигляд? Уся в пилюзі! І чому кульгаєш? Пішки йшла? А я ж думав, ти на мітлі. Хіба в тебе не було мітли?
— Була! — зітхнула мала Баба Яга.
— Як-то була? — здивувався ворон.— Що це означає?
— А те, що мітли більше нема!