— Не галасуйте, як на базарі! Побажаймо нашому Водяничкові щастя!
— Авжеж, авжеж! — підтримали гості.
І всі по черзі стали підходити до колиски й бажати Водяничкові щастя, здоров’я, довгого віку і всього-всього, що потрібне водяникові.
А Болотяник сягнув рукою в кишеню й витяг флейту. Коли настала його черга, він сказав:
— Нехай у тебе, хлопчику, завжди буде весело на серці!
І, вип’явши губи, заграв на флейті.
Ох, як же він грав на честь Водяничка! Весело було послухати, весело подивитися! З кожної дірочки, як тільки він приймав палець, водночас із звуком вилітала й пливла на поверхню ставка тоненька ниточка бульбашок. А що Болотяник, граючи, безперестанку погойдувався, нахилявся, обертався, то здавалося, наче бульбашки танцюють веселий танок.
Тоді тринадцять водяників і собі пішли танцювати з своїми дружинами. І Криничник з білою бородою, і Русалка з-під мосту Непомука теж ухопилися за руки і закружляли в танку. Та раптом усі стали як укопані і вражено втупилися у Водяничка: той непомітно видерся зі своєї колисочки і плавав, махаючи ручками й ніжками, навколо Болотяника.
— Хіба таке можливо? — здивовано спитав Водяник.— Ще молоко на губах не висохло, 9- він уже плаває!
— Як бачиш! — прошепотів Криничник і погладив свою білу бороду.
Більше й він не знав, що сказати.
Незабаром Водяничок уже плавав, як дорослий. Він-бо й почав таки досить рано! Говорити малий також навчився швидко. Водяничата вчаться всього цього набагато швидше, аніж людські діти. Мабуть, тому, що вони ростуть У воді.
Спочатку Водяничок плавав тільки у світлиці. Та згодом батьки дозволили йому випливати в сіни і в кухню. Плаваючи по кухні, він заглядав у всі мамині каструлі. Але найчастіше любив малий підпливати 'до вікон, розсувати завіски і дивитись у зелену воду. Часом повз вікно пропливали спритні рибини, часом до самої шибки підпливав тритон.
А іноді Водяничок навіть бачив, як батько чи мати зникали в зеленій глибині ставка або поверталися звідти додому.
Та незабаром йому набридло тільки те й робити, що стояти біля зачиненого вікна, і він спитав батька:
— Чому мені не можна вийти з хати?
— Чому? — перепитав батько.— Тому, що без штанів з хати не виходять! Так не годиться. Але я дістану тобі дещо з одягу. Адже ти вже підріс.
На ранок він приніс Водяничкові пару новісіньких штанців з блискучої риб’ячої шкурки, зелену, мов очерет, курточку, яскраво-черво-ний гостроверхий ковпачок і, звичайно ж, пару справжніх водяничних жовтих чобітків.
Водяничок весело вбрався — все було наче на нього шите. Тоді Водяник покликав дружину.
— Поглянь-но! — сказав він, гордовито кивнувши в бік Водяничка.— Подобається він тобі в штанях? Віднині йому вже не сором показатися хоч де!
— Ох! — сказала мама.— Можна було б із штаньми ще й зачекати! Адже дитині всього лишень два тижні! Та я знаю: вам, чоловікам, страх не терпиться, щоб діти швидше підростали.
— Еге ж,— відповів Водяник.— А ви, жінки, тільки про те й мрієте, щоб діти все життя трималися за ваші спідниці... Та ти плачеш, чи що?!
— Ні, ні! — сказала Водяничка, швидко витерши сльозу.— Тобі просто здалося...— Потім додала: — Мусять же діти колись вирости, це так, твоя правда. І ця зелена, мов очерет, курточка нашому хлопчикові дуже личить...
— Отож-бо,— сказав Водяник.— Відразу б так... Я знав, що хлопчина тобі сподобається. А крутнись-но, синку, нехай мама роздивиться тебе з усіх боків! — Він схопив Водяничка за плечі і став обертати сюди-туди.
— Поглянь на його ковпачок! — кричав він до дружини,— Хіба ж він не пасує до його зеленого чубика? А чоботи! Я сам зробив їх з найдорожчої шкіри, яку тільки міг собі дозволити!
— Та воно й видно,— погодилась мати,— Чоботи — просто чудові.
— А знаєш, мамо, що з усього найкраще? — спитав раптом Водяничок.
— Що?
— Найкраще те, що мені не треба більше сидіти дома! — вигукнув, сяючи, Водяничок.— Нарешті я можу вийти! Я тепер буду плавати в ставку щодня — з ранку до вечора. Хіба ти не рада?
— Та воно-то так,— пробурмотіла мама.— Не сердься, але, мабуть, треба мені бігти на кухню, бо пригорить суп...
Та сказала Водяничка так тільки тому, що відчула: вона ось-ось заплаче.
Вона не хотіла, щоб чоловік і син бачили, як нелегко буде їй відпускати малого з хати.
ВЗДОВЖ І ВПОПЕРЕК СТАВКА
Вранці, посьорбавши юшки, Водяник урочисто промовив:
— Ну, а тепер ми з тобою вирушимо в плавання. Будь уважний, синку, і ти побачиш багато різних див, а коли повернемось, розповіси про все мамі. Ти готовий?