Він попросив, щоб короп показав йому, де саме висить у воді волосінь з гачком і принадою. Тоді умовив старого підпливти ближче до берега і постежити за рибалкою.
— Більше я тобі поки що нічого сказати не можу,— підморгнув Водяничок.— Це секрет!
Ципрінус підплив до берега і став там чекати, слідкуючи за рибалкою, що тримав над водою свою вудочку. Біля рибалки на траві стояло відро. Час від часу з відра вихлюпувалась вода.
«Декого з наших він, напевно, вже піймав, — з жахом подумав Ципрінус.— Страшно, мабуть, отак кидатися у відрі. Та, може ж, ніхто в нього більше не клюне...»
Але тільки-но він так подумав, чоловік на березі раптово подався вперед... Потім щосили смикнув вудку до себе...
«Ой лишенько! — здригнувся Ципрінус.— Знову він піймав когось, поганець!»
З води вискочило щось велике і ляпнулось на траву. Рибалка на радощах кинувся до нього.
Але — дзуськи! — тепер це була зовсім не рибина! То був,— короп Ципрінус здивовано роззявив рота,— то був старий, подертий черевик! Старий черевик на ліву ногу!
Так, справді: на гачку теліпався старий, дірявий, розчовганий черевик!
Ципрінусові тієї ж миті сяйнув здогад: старий одразу все збагнув. А рибалка на березі не зрозумів нічого. Та й як йому було зрозуміти?
Спершу в нього стало спантеличене обличчя, потім він почав лаятися. Відчепив черевик від гачка і шпурнув його далеко в ставок. Потім витягнув з-за халяви бляшанку, відкрив її, дістав найбільшого черв’яка і, нажививши його на гачок, знову закинув вудку.
— Ану ж ну! — булькнув Ципрінус.— Мені страх кортить побачити, що ти витягнеш цього разу!
Невдовзі рибалка витяг на берег іржаву кочергу. Ох, як же він розлютився! Коропові Ци-прінусу все Це дуже сподобалось. Він зловтішно ворушив плавцями й думав:
«Тобі, голубе, назавжди перехочеться рибалити! Ну ж бо, що ти ще витягнеш?..»
Сім разів після того закидав рибалка свою вудку і щораз-дужче сердився. За кочергою він піймав пляшку з-під лимонаду, потім — стоптані капці, а далі витяг із ставка одне за одним: діряве сито, мишачу пастку, напилок з дерев’яною ручкою і погнутий брудний абажур. Насамкінець на гачку повис глиняний глечик без дна, а в глечику сидів Водяничок! Червоний ковпак він насунув низько на лоба і, щосили дригаючи-руками й ногами, кричав:
— Хабу! Хаббу! Хаббу-у-у!
Слухати це було страшно.
Рибалка з жаху випустив з рук вудку і дременув геть. Дорогою він загубив бляшанку з черв’яками. Але навіть не помітив цього. Він мчав, ніби на спині в нього сидів сам дідько, та так і зник, жодного разу не оглянувшись.
— Чудово! — радісно гукнув Водяничок, вилазячи з глечика. — Думаю, що цього поганця ми тут більше не побачимо! А ти як гадаєш, Ципрінусе?
— Я гадаю,— поважно сказав Ципрінус,— гадаю, що ти добре провчив його! Навіть дорослий водяник не зробив би цього краще!
— А знаєш, — сміючись, сказав Водяничок і постукав пальцем по глиняному глечику,— без оцього «непотрібного мотлоху» нічого б не вийшло!
— Так, так,— сказав Ципрінус, — я визнаю, твоя правда. Старанно збирай усе це й далі! Я більше ніколи не дозволю собі сміятися з твоєї гри.
— Ну, коли так, то все гаразд, — задоволено сказав Водяничок.— І я спокійно можу пливти до берега.
— До берега? — здивовано перепитав Ципрінус. — Чого тобі там треба.
— По-перше, треба поламати оту капосну вудку, — пояснив Водяничок, — порятувати наших бідолашних друзів, які все ще кидаються у відрі, і по-третє...
— І по-третє?
— По-третє, я хочу принести сюди бляшанку з черв’яками, яку згубив той поганець. Тих черв’яків, що в бляшанці, я хочу подарувати на сніданок своєму доброму знайомому Ципрінусові.
— Невже? — вигукнув зворушений Ципрінус.
— Атож! — сказав Водяничок. — Мабуть* такий сніданок йому сподобається!
— Ну, хлопець не з лика шитий! — задоволено мовив Водяник, коли короп Ципрінус розповів йому пригоду з рибалкою..— І ти нічого не вигадав, Ципрінусе?
— Чиста правда! Як те, що я оце тут плаваю! — заклявся Ципрінус. — Я тільки розповів те, що бачив на власні очі. Щоб я висох на місці, якщо збрехав хоч краплину!*
— Ну, що ж, виходить, усе правда,— погодився Водяник,— Мені здається, що за це малого треба чимось потішити. Як ти гадаєш?
Він пальцем поманив Ципрінуса ближче і тихо шепнув йому над рота (бо в коропів, як відомо, вух немає), чим він хоче потішити Водяничка.
— Гм,— сказав Ципрінус і всміхнувся.— Авжеж, це справді добра думка! Цим ти справиш хлоп’яті велику приємність. Коли ти йому про це скажеш?
— Сьогодні,— промовив Водяник і собі всміхнувся,— після вечері, перед сном, я хочу зробити йому несподіванку.