— Чудово! — вигукнув Зеппель.— Так мий зробимо. Але не забудь витягти з дірки сірничок, перш ніж ми кинемося навтіки.
— Не турбуйся! — заспокоїв Касперль.— Можеш покластися на мене. Я пам’ятаю про це.
І зав’язав на хусточці великого вузлика.
Адже вузлики на хусточці — це дуже корисна річ.
Розбійник Гуцик-Буцик шанував своє ремесло. Влітку він уставав щодня рівно о шостій і щонайпізніше о пів на восьму залишав свою печеру й цочинав діло. От і сьогодні він лежав у засідці в кущах дроку на узбіччі вже з восьмої ранку і в підзорну трубу спостерігав за дорогою. Але збігло тим часом.півтори години, а він досі ще не одібрав здобичі.
«Капосні часи!»— вилаявся Гуцик-Буцик.— Якщо так піде далі, доведеться мені поміняти професію. Зрештою, не великі статки приносить розбійництво, до того ж заняття вельми небезпечне!»
Щойно йому закортіло — що він, звичайно, в робочий час дозволяв собі надто рідко — понюхати дрібку табаки, з дороги долинуло поскрипування ручного візка.
«Ще б пак? — зрадів Гуцик-Буцик. — Таки не марно я лежу тут у засідці!»
І замість того, щоб узяти понюшку табаки, він потягся рукою до підзорної труби.
Дорогою, огинаючи край лісу, двоє хлопчаків тягли візок. На візку лежав великий ящик. Ящик, здається, був дуже важкий. Хлопці, видать, добре притомилися.
А втім, один з них був знайомий Касперль, його можна впізнати здалеку по шапочці з китичкою.
А другий?
Звісно* якщо один із двох Касперль, то другий міг бути тільки його друг Зеппель; це знав навіть розбійник Гуцик-Буцик.
«Та краще б я знав, що в тому ящику!»— подумав він.
Стривай, здається, на ньому щось написано яскраво-червоними літерами.
«Обережно, золото!»— прочитав розбійник Гуцик-Буцик, але відразу прочитав ще й ще раз, аби пересвідчитися, чи не омана це.
Ні, таки це не .оман а! Нарешті розбійницьке щастя всміхнулося йому знову! Тож хіба він
може відмовитися від своєї професії? Нізащо!
Гуцик-Буцик вихопив з-за пояса пістолет і звів курок. Він підпустив Касперля і Зеппеля якомога ближче до себе. Потім одним великим стрибком враз опинився на дорозі-.
— Руки вгору! — крикнув Гуцик-Буцик, — а то стрілятиму!
Його трохи здивувало те, що Касперль із Зеппелем одразу дали драла.
— Ну й тікайте, ви, герої! — гукнув він їм услід.— Важливо, щоб ящик за вами не побіг! А-ха-ха-ха-ха!
Він голосно зареготав, потім заткнув за пояс пістолет і по.чав прискіпливо оглядати ящик з усіх боків.
— Гм... забитий наглухо. Ясна річ, золото! Візьму та й відкрию, подивлюся на нього. Ба ні... Я мушу негайно тікати звідси. Касперль із Зеппелем могли побігти в поліцію Ні, я не боюся поліції! Ні в якому разі, я ж не абихто, а розбійник Гуцик-Буцик! Але береженого й Бог береже!
І Гуцик-Буцик завдав собі на плечі важкий ящик. Ручний візок йому не знадобився. Не покотиш же його лісом!
Він зіпхнув його ногою в придорожню канаву.
Розбійник сопів, кректав, несучи здобич додому крізь лісову гущавину. А що дуже він квапився, то не помітив, що ящик ставав дедалі легший. Адже Касперль навіть останньої миті пам’ятав, що йому слід витягти сірничок, тож тепер через отвір у дні ящика цідився дрібний біХий пісок, лишаючи за розбійником Гуциком-Буциком вузенький слід.
Прийшовши додому, Гуцик-Буцик скинув з плечей важку ношу на стіл і, зачинивши на засув надвірні двері, узяв із скриньки для ін-
струменту молоток і обценьки й аж тоді заходився відкривати ящик. Він хутенько впорався з покришкою, адже був дуже досвідчений розбійник і добре розумівся на своєму ділі.
Розбійник схилився над ящиком, заглянув досередини та враз і застиг.
А де ж золото? На дні ящика лежала купоч-ка піску. Звичайнісінького, ні на що не придатного піску!
— Ой! — гнівно скрикнув розбійник Гуцик-Буцик.— Мене надурили, мене пошили в дурні!
Він ухопив в обидві руки криву розбійницьку шаблю й накинувся на картопляний ящик, порубав його на друзки. ї стола з міцних дубових дощок він також посік заразом. А відтак вибіг за поріг — йому забракло свіжого повітря.
Але що він побачив?
По землі слався піщаний слід. Він ішов з гущавини і вів просто до печери!
Та не був би Гуцик-Буцик досвідченим розбійником, щоб не здогадатися відразу, в чому тут річ!
І вирвалось у нього з грудей гнівне прокляття.
— Касперль із Зеппелем замислили перехитрити мене! — мурмотів він.— Але тепер ми їм віддячимо тим же! Нехай начуваються обидва хлопчиська! Помста! Помста!