ГОЛОВНЕ - ДОБРЕ ПЕРЕОДЯГТИСЯ
Не в поліцію помчали Касперль із Зеппелем, а завернули за найближчий ріг лісу. Шаснувши в кущі, вони стали чекати. Перегодом, побачивши, що розбійник Гуцик-Буцик поніс їхнього ящика, дуже зраділи.
— Чи ж може цей добрий чоловік учинити кривду? — засумнівався Зеппель.
— Добрий чоловік? — перепитав Касперль.
— Авжеж! Завдав на спину важкий ящик і поніс так далеко. Хоч би не заробив собі плоскостопості.
— Хай іде під три чорти! — буркнув Касперль.— Про мене, хоч би й згорбатів. Пам’ятай, що він розбійник і одняв у бабусі нового млинка.
Вони ще трохи полежали в своїй схованці на узліссі, а потім обережно підійшли до того місця, де на них напав Гуцик-Буцик. У придорожній кацаві побачили порожнього візка, перекинутого догори колесами.
— Тут він лежить надійно,— зауважив Касперль.— Заберемо на зворотному шляху.
А де ж піщаний слід?
Шукати довелося недовго: слід тягнувся до лісу. Касперль хотів було одразу ж піти по ньому, але Зеппель смикнув його за полу.
— Зачекай-но! Ми мусимо переодягнутися!
— Переодягнутися?
— Авжеж! Так розбійник Гуцик-Буцик не зможе нас нізащо впізнати.
— Гм... Правда. Але де ж ми нашвидку добудемо одіж?
— Все дуже просто: я тобі позичу капелюха, а за це ти даси мені шапочку з китичкою.
— І що ж я робитиму з твоїм капелюхом?
— Таке питаєш! Надінь його та й годі! Ну, як тобі в ньому?
— Погано! — зізнався Касперль.
Зеппелів капелюх був для нього заширокий.
Касперль скидався в ньому на огороднє опудало. Але Зеппель похвалив його.
— Чудово! — промовив він. — Тебе й рідна мати не пізнає! А який я у твоїй шапочці з китичкою?
— Зо сміху луснеш,— відповів Касперль. — Якби бабуся тебе побачила, то знову б знепритомніла.
— У такому разі мені хвилюватися нічого! Тепер нас розбійник Гуцик-Буцик нізащо не розпізнає. Ходімо, Касперлю!
Але часто розбійники зовсім не такі дурні, як з вигляду.
І вони помчали свіженьким піщаним слідом, що його Гуцик-Буцик залишив за собою.
Хоч слід було видно добре, та ліс дедалі густішав і темнішав.
«Ой лишенько! — подумав Зеппель.— Справжній розбійницький ліс. Одне тішить, що ми переодяглися».
Вони пробігли, напевно, з годину, коли Касперль, що біг попереду, став як укопаний.
— Що сталося? — запитав Зеппель.
Слід далі роздвоювався. Хіба можливо таке? Замість одного сліду раптом стало два! Один
вів ліворуч, другий — праворуч.
— Можеш це пояснити, Зеппелю?
— Авжеж, Касперлю. Один із них хибний.
— І я так вважаю. Але котрий?
— Не просто відповісти, треба перевірити. Для цього нам слід розділитися.
— Гаразд, Зеппелю. Куди ти підеш: ліворуч чи праворуч?
— Киньмо жеребок.
— Згода!
Касперль і Зеппель розіграли монету. Кидав Зеппель — зверху двічі був орел, раз — решка. Це означало, що йому випало йти ліворуч.
— Не збийся зі сліду і будь обережний, Зеппелю.
— Авжеж, Касперлю, постараюсь. Ти ж сам гарненько пильнуй!
Лукаво посміхаючись, Гуцик-Буцик погладжував свою чорну бороду. Він був задоволений, що додумався насипати піском, який залишився в ящику, ще один слід. Напевно, Касперль і Зеппель великі роззяви і вже розділилися! Кожен із них на кінці сліду побачить немало див, Гуцик-Буцик потурбувався про це.
Правильним був лівий слід, він вів до розбійницької печери. Та нещастя в тім, що поблизу входу до неї за старим крислатим дубом затаївся Гуцик-Буцик, тримаючи напоготові зброю. Щоправда, пістолет він зарядив не справжніми набоями, а пучкою меленого перцю. Адже постріл із перцевого пістолета, Гуцик-Буцик це знав, підходив тут найбільше.
«Чи ж хлопчисько змусить чекати довго? — міркував розбійник.— Ба ні, якщо мене слух не підвів, хтось-таки крадеться лісом».
Серед дерев з’явився розбійників переслідувач. На голові в нього сиділа яскраво-червона шапочка: ясна річ, це Касперль!
Гуцик-Буцик не знав, що Зеппель надів Кас-перлеву шапочку. Він спокійно звів пістолет.
Цілився дуже старанно, помаленьку згинаючи палець. Щось зашипіло, блиснуло, бабахнуло, здійнялася хмарка диму.
Бідолаха Зеппель! Перцевий постріл уцілив йому в обличчя. В нього одібрало слух і зір, він чхав, кашляв, плювався. А як пекло, свербіло, різало очі! О жах! О жах!
Тепер розбійник міг упоратися з ним дуже легко.
Глузливо регочучи, він зв’язав Зеппелеві руки й ноги, закинув його собі на плечі й заніс у печеру. Там він кинув свого бранця у куток.