— Отак! — вигукнув Гуцик-Буцик.— Чхай собі тут досхочу!
Розбійник зачекав, поки Зеппель оговтається. Коли ж побачив, що перець йому більше не дошкуляє, копнув його ногою і мовив уїдливо:
— Добридень, Касперлю! Ласкаво вітаю тебе в своїй господі. Тобі подобається тут? Мені прикро, що ти піймав нежить. Але не зараджу нічим. Що хотів, те й маєш. Не пхай носа до чужого проса!
Зеппель не міг йому відповісти — він досі чхав.
— На здоров’я, Касперлю! — вигукнув розбійник Гуцик-Буцик.
Він сказав «Касперлю»?
— Я не Касперль,— крикнув Зеппель і знову чхнув.
— Ні, ні,— глузував Гуцик-Буцик.— Я знаю, гцо ти не Касперль, ти константинопольський імператор.
— Та ні, я — Зеппель!
— Авжеж, авжеж, а я — поліцай Дімпфель-мозер, коли тобі це до вподоби.
— Але ж я Зеппель насправді!
— Затули писок! — заревів розбійник.— Морочитимеш мене ще, три шкури з тебе здеру. Та годі-бо...
Дзелень-дзелень-дзелень...
На вході до розбійникової печери задзеленчав дзвінок.
— Може, знаєш, чого він там дзеленчить? — спитав Гуцик-Буцик.— Ні, ти не знаєш, я маю тобі пояснити. Той дзвінок сповістив, що твій дружок Зеппель щойно шурхнув у яму, точніше сказати, у пастку! Авжеж! Ти дуже здивувався, тобі аж мову одібрало? Не хнюп носа, розбійника Гуцика-Буцика не зловили навіть спритніші люди.
Гуцик-Буцик зареготав, наче грім загоготів, і поляпав себе по стегнах. Затим дістав під ліжком кілька вірьовок та мішок.
— Зараз я принесу сюди твого дружка Зеппеля, аби тобі не було самотньо,— сказав він,— Тим часом добряче помізкуй, ти — Касперль чи ні! Бажаю приємних хвилин!
СУМНА ПЕРСПЕКТИВА
А Касперлеві що випало за цей час?
Відтоді, як вони із Зеппелем розлучилися, хащі на «його» сліду чимдалі густішали. Він кляв у душі не лише розбійника Гуцика-Буцика
і злощасну дорогу, геть устелену корчами та колючками, а й Зеппелів капелюх.
Капелюх з’їжджав йому на обличчя раз у раз. І хоч як часто Касперль стягував його на потилицю, через кілька кроків він знову сидів у нього на носі.
«Спробую надіти його задом наперед, може, краще буде»,— подумав Касперль і обернув капелюха.
Але й це нічого не дало.
Чим частіше Касперль збивав дурного капелюха на потилицю, тим частіше зелений Зеппелів капелюх з’їжджав на очі — аж поки раптом щось затріщало, загуркотіло, і Касперль разом із Зеппелевим капелюхом провалився у прикриту хмизом яму-пастку, в одну з багатьох, налаштованих довкруж розбійникової печери.
От і сидить він на глибині метрів зо три, наш добрий Касперль, та чухає собі м’яке місце. Яке щастя, що він не розбився! А міг би, коли б яма глибша і щось тверденьке підвернулось.
«Як безглуздо,— думав Касперль.— Чотири прямі гладенькі стіни і нічого більше. А треба ж колись йому вибратися звідси...»
Та в нього є ще Зеппель! Він напевно знайде і витягне друга.
Касперль нашорошив вуха. Йому здалося, ніби хтось іде. Той «хтось», на жаль, був не його друг Зеппель, а розбійник Гуцик-Буцик! Касперль не відчув страху, коли над ямою з’явилося розбійникове обличчя з розпатланою чор-ною бородою.
— Агов, Зеппелю! — вигукнув Гуцик-Бу-цик. — Сподіваюся, ти не скрутив собі в’язи! Чому не привітаєшся з любим дядечком? Бачиш, прийшов сам дядечко Гуцик-Буцик, аби допомогти тобі вилізти з ями. Ти ж хочеш вилізти?
Касперль кивнув. Звичайно, що йому робити тут? Йому б лишень нагору, а там видно буде. Може, випаде нагода втекти.
— Послухай-но, — мовив Гуцик-Буцик. — Зробиш так, як я скажу! Ось я спускаю тобі на вірьовці мішок. Лізь у нього, Зеппелю!
— У Мішок? — завагався Касперль.
— Авжеж. У мішок. Так я тебе витягну, бо не знаю, як інакше. Ну ж бо, воруши-ся, хай тобі грець! Не забудь там свого капелюха!
Ой, справді, Зеппелів капелюх!
Касперль підняв його з дна ями й надів. Потім він заліз у мішок, і розбійник Гуцик-Буцик хутенько потяг за вірьовку. А витягши Кас-перля нагору, розбійник зробив те, що зробив би й Касперль на його місці: він зав’язав мішок. Тепер бранець був у нього в руках.
Ні борсання, ні крики не зарадили: Гуцик-Буцик підхопив мішок на плечі й поніс до свого розбійницького житла.
— Ну, от ми й зустрілися! — сказав він, кинувши ношу на долівку біля Зеппеля.— Тепер ми безперечно з’ясуємо, хто з вас Зеппель, а хто — Касперль.
Розбійник розв’язав мішок, але настільки, щоб Касперль міг лише вистромити голову — голову під Зеппелевим капелюхом.
— Може, ти, нарешті, признаєшся, що ти Зеппель? — закричав він до Зеппеля.
Зеппель і цього разу хотів сказати, що він Зеппель. Але Касперль випередив його і закліпав очима. Хіба ж так користі буде більше, коли розбійник їх сплутає?