— Хлопче, чому не відповідаєш?
— А що йому вам відповісти? — мовив Касперль замість друга.— Ви самі краще все знаєте, пане Буцику-Гуцику!
— Буцику-Гуцику?! Мене звати Гуцик-Буцик!
— О, вибачте, пане Куцику-Пуцику!
— Телепень!
— Чому?
— Бо мене звати Гуцик-Буцик, матері твоїй ковінька! Не можеш запам’ятати найпростішого імені?
— Авжеж, можу, пане Гудзику-Пундику!
Гуцик-Буцик узяв дрібку нюхального тютюну.
Він зрозумів, що злитися недоречно. Хлопчисько, цей Зеппель, мабуть, такий же дурнуватий, як і його вигляд у капелюсі.
Розбійник поважно розгортав свою велику барвисту хусточку.
Він чхнув і висякався.
Добре витерши носа і сховавши хусточку в кишеню, Гуцик-Буцик аж тоді підступив до Касперля та Зеппеля і, встромивши великі пальці за широкий пояс, звернувся до них із такою промовою:
— Ви хотіли мене вистежити, а самі опинилися в моїх руках. Інакше не могло й бути. Через те я не маю до вас ні крихти жалю. Вам я міг би порозпорювати животи або поскручувати в’язи. Але це не в моїх планах. Чому ні?
Він узяв із табакерки ще одну понюшку тютюну і чхнув, перш ніж провадити далі.
— Тому що я придумав для вас щось краще! Тебе, Касперлю, — він показав на Зеппеля,— я посаджу на ланцюг, ти лишишся в моїй печері і працюватимеш на мене доти, доки не зчорнієш. А тебе, Зеппелю,— Гуцик-Буцик показав на Касперля,— я продам!
— Ой-йой-йой! — застогнав Касперль.— Продасте?! Кому?
— Кому? — Гуцик-Буцик посміхнувся.— Великому та злому чаклунові Петрозілію Лихо-любу, моєму давньому другові.
Великий та злий чаклун Петрозілій Лихо-люб, похнюплений, сидів згорбившись на кухні свого чаклунського замку і чистив картоплю.
Це був справді великий чаклун. Він легко міг обернути людину в тварину, з бруду зробити золото, а от зняти своїми чарами з картоплини лушпайку, хоч як старався, не міг. Коли йому набридло їсти тільки локшину чи перлову кашу, він надівав фартух і брався до марудної роботи — чистив картоплю,
«І все тому, що я не маю служника»— по-думки зітхав великий та злий чаклун Петрозілій Лихолюб.
«А чому я не маю служника?»
«Бо не знайшов підходящого,— відповідав сам собі чаклун.— Насамперед, мій служник має бути дурнем. Тільки дурня я можу прийняти у свій замок, він не розгадає моїх чаклунських таємниць. Адже чаклуни, коли вони працюють, не зовсім уважні. Поки я вошу оберну в гриба... ет, краще сам начищу картоплі, хоч це мені не до шмиги».
Петрозілій Лихолюб так поринув у роздуми, що забув про роботу. Коли ж він знову почав орудувати ножем, знадвору раптом задзеленчав дзвінок.
— Хвилинку! — гукнув великий чаклун Петрозілій Лихолюб. — Вже йду!
Він вибіг у сіни, взявся за важкий засув, щоб відчинити двері замку. Але в останню секунду схаменувся — на ньому ж фартух! О небо, Петрозілій Лихолюб і у фартусі: тільки цього не
225
8 О. Пройслер
вистачало, щоб хтось побачив його в такому недостойному наряді!
Дзвінок задзеленчав удруге.
— Йду, йду! — вигукнув Лихолюб.
Він зірвав фартух — але куди ж його?
— Фокус-покус!
Великий чаклун Лихолюб клацнув пучками — і фартух поплив у повітрі просто на кухню й зачепився за гачок біля буфета.
Дзвінок задзвонив утретє.
Петрозілій Лихолюб відсунув засув і одчинив двері. Надворі з мішком за плечими стояв розбійник Гуцик-Буцик.
— Ой, кого я бачу! — вигукнув великий чаклун. — Мій давній друже, ти ще досі живий? Радий тебе бачити, заходь!
— Залюбки,— відповів Гуцик-Буцик.
Петрозілій Лихолюб повів його до свого кабінету. Високої честі удостоївся Гуцик-Буцик,— великий чаклун приводив сюди тільки своїх найкращих друзів. Звичайних гостей він приймав (якщо коли-небудь приймав) у замковій залі.
У кабінеті вздовж усієї стіни стояла книжкова шафа, заповнена грубезними, у шкіряних палітурках, книгами. Стоси книг лежали також на письмовому столі, підвіконні та підлозі. Над письмовим столом зі стелі звисав крокодил, звичайно, опудало. У кутку, коло шафи, тулився людський скелет, в його кістлявій правій долоні горіла свічка.
Петрозілій Лихолюб усівся в крісло за письмовим столом і показав рукою ще на одне крісло, що стояло навпроти.
— Прошу сідати, мій давній друзяко!
Гуцик-Буцик сів.
— Понюхаєш табаки? — спитав великий чаклун.
— Як завжди, з приємністю!
Лихолюб клацнув пучками і долонею набрав повітря. З нічого він вичаклува срібну табакерку і простяг її Гуцику-Буцику.