— Будь ласка, на!
Гуцик-Буцик загріб із табакерки чималеньку понюшку і глибоко нюхнув. Він так жахливо чхнув, що опудало крокодила гойднулося і ледве не зірвалося зі стелі.
— О гемонське зілля! Це справжній тютюн. Гостріший, ніж товчене скло! Де ти його роздобув?
— Власний виріб,— відповів чаклун Лихолюб,— особлива суміш марки «Утіха для носа». Візьми собі ще понюшку!
Гуцик-Буцик ураз аж прояснів: йому в голову сяйнула думка. Він понюхав і чхнув. Потім сказав:
— Чому б нам не облагодити одне дільце?
— Дільце? — здивувався Лихолюб.
— Авжеж. Із нюхальним тютюном.
Лихолюб зморщив носа.
— А що ти мені натомість запропонуєш? — спитав він. — Ти ж знаєш, що в мене грошей хоч греблю гати!
— Хіба ж я кажу про гроші? — мовив Гуцик-Буцик.— Я дам тобі щось краще. Ну ж бо, відгадай!
Петрозілій Лихолюб нахмурив лоба й замислився. Виждавши хвилину-дві, Гуцик-Буцик заговорив:
— Я тобі допоможу. Це те, що ти давно шукаєш і марно...
— ...що я давно шукаю і марно! — Великий чаклун насторожився,— Може, нову чаклунську книгу?
— Ні, служника!
— Га, справді? — вигукнув великий чаклун Лихолюб.— Служник? До того ж і дурний як треба?
— Дурнішого немає,— відповів розбійник Гуцик-Буцик.
— То де ж він?
— Тут, у мішку!
Гуцик-Буцик розв’язав гичку, і мішок з’їхав додолу. Касперль у Зеппелевім капелюсі постав перед ними.
Петрозілій Лихолюб клацнув пучками і ви-чаклував окуляри. Він надів їх на ніс і прискіпливо оглянув Касперля. Касперль зобразив дурнувате обличчя, яке тільки міг.
— Чи він справді такий дурний, як з вигляду? — спитав великий чаклун Лихолюб.
— Анітрохи не менше,— відповів Гуцик-Буцик.
— Чудово! — зрадів Лихолюб.— Пречудово! Як його звати?
— Зеппель!
— Так, так. Зеппелю, я беру тебе. Чистити картоплю вмієш?
— Звичайно, пане Лихопупе!
Петрозілій Лихолюб вибухнув гнівом.
— Ти, йолопе, перекрутив моє ім’я! — вигукнув він.— Я не якийсь простий пан, я вимагаю звертатися до мене «великий чаклун Петрозілій Лихолюб!» Запам’ятай це раз і назавжди!
— Авжеж, запам’ятаю, великий чаклуне Гіркозілля Пихослупе,— сказав Касперль зовсім невинно.
— О прокляття!
Великий чаклун ухопив Каспєрля за комір і щосили струснув.
— Думаєш, я стерплю твоє глузування? Зараз же оберну тебе в мавпу або черв’яка!
Петрозілій Лихолюб клацнув пучками — лясь! — і в його руці з’явилась чарівна паличка. Але Гуцик-Буцик не дозволив йому наслати на Каспєрля чари. Він кинувся обіймати чаклуна та заспокоювати:
— Товаришу давній, цей хлопчисько перекручує твоє ім’я ненавмисне! Він такий дурний, що не може його запам’ятати!
— Он як! — оговтався Петрозілій Лихолюб і засміявся.— Гуцику-Буцику! — вигукнув він,— я не можу передати, який я радий! Цей Зеппель мені подобається, він наче створений для послуг у моєму домі! Зараз же спроваджу його на кухню, нехай там начистить картоплі. А ми собі спокійненько поговоримо про ціну.
— Поговоримо ліпше про це зараз! — мовив розбійник Гуцик-Буцик.
— Хай буде по-твоєму. Я пропоную тобі, скажімо, півмішка нюхального тютюну.
— Півмішка? — скривився Гуцик-Буцик.— Чи не замало за такого служника?
— Гаразд, ти одержиш повен мішок, — мовив Петрозілій Лихолюб. — Згоден?
Він простяг Гуцику-Буцику праву руку.
- Згоден! — відповів розбійник, і вони вдарили по руках.— Віднині роби із Зеппелем, що завгодно. Він належить тобі.
НІЧНА ПРИГОДА
Решту дня Касперль провів на кухні чаклунського замку, за чищенням картоплі. Через 'те великий та злий чаклун Петрозілій Лихолюб не мав змоги випробувати свого служника повністю. На обід він ізжер сім мисок картопляного пюре, на вечерю проковтнув близько тисячі картопляних галушок із цибулячою підливою. Не дивно, що цього вечора він перебував у пречудовому гуморі.
Нарешті він підвівся з-за столу, задоволено поплескав Касперля по спині і сказав:
— На сьогодні досить! Зараз я покажу, де ти спатимеш. Ходімо, Зеппелю!
Касперль попрямував за господарем замку через сіни до невеличкої кімнати. Там стояли порожнє ліжко та умивальник.
— Це твоє житло, Зеппелю, тут ти спатимеш.
— Тут? На голому ліжку?
— Май терпіння! — мовив Петрозілій Лихолюб.
Він клацнув пучками: на залізному ліжку з’явився товстий солом’яний матрац. (Як це чаклун зробив, Касперль не міг збагнути.) Потім чаклун клацнув пучками вдруге, і втретє, і вчетверте: на матраці з’явилися простирадло, перина та подушка.
— Гадаю, тобі цього досить! — мовив великий чаклун.— Я пішов спати. На добраніч, Зеппелю!