Касперль натяг Зеппелів капелюх на лоба.
— Я повинен, по-перше, напиляти шість відер картоплі, порубати й поскладати в стоси. По-друге, підмести три сажні дров, по-третє, на вечерю начистити на кухні підлогу й порізати кружальцями, по-четверте...
— Замовкни! — закричав великий чаклун Петрозілій Лихолюб.— Верзякаєш казна-що!
Касперль скорчив здивовану міну.
— Чому верзякаю? — спитав він.
— Бо ти все сплутав, наговорив сім мішків гречаної вовни! Починай спочатку!
— З радістю, великий чаклуне Гіркезілля Лихоцапе! Я повинен, по-перше, перекопати шість відер картоплі, по-друге, розпиляти підлогу на кухні, порубати й скласти в стоси, по-третє, підмести голі клумби в саду, по-четверте... Яка ж у мене четверта робота?
— Несусвітні дурниці! — закричав Петрозілій Лихолюб.— Нісенітниці!
— Чому? — спитав Касперль.
— Чому? — Петрозілій Лихолюб постукав себе по лобі.— Тому що ти недоумкуватий! Дурний як пень! Найпростішої роботи не можеш запам’ятати! Ти мене доведеш до відчаю! До від-чаю!
Великий чаклун у гніві щосили гупнув ногою.
«Зараз він мене прожене!-» — подумав Касперль.
На жаль, цього не сталося.
Великий чаклун Петрозілій Лихолюб не витурив його, бо Касперль був йому потрібний. Він клацнув пучками й вичаклував пляшечку кминної горілки. Погамувавши нею свою злість, мовив:
— Те, що ти, Зеппелю, несусвітній дурень, і біда, і щастя. Гаразд, мене задовольнить, якщо ти тільки начистиш шість відер картоплі — начистиш і поріжеш на кружальця. Запам’ятав? Я дуже полюбляю на вечерю смажену картоплю. Решту роботи через твою глупоту ми відкладемо на майбутнє. А зараз я мушу поспішати, а то мій колега в Букстенгуді подумає, що я забув про нього.
Великий чаклун Петрозілій Лихолюб миттю помчав нагору. На даху замкової вежі до його послуг був майданчик. Розіславши на ньому
свого широченного, помережаного жовтими та червоними магічними знаками, чарівницького плаща, він сів посередині й проказав заклинання. Чарівницький плащ ураз піднявся з ним у повітря і поніс його до Букстенгуда.
А Касперль?
З’ївши хліб з маслом та сиром, він узявся до роботи. Самотньо сидів у замковій кухні, чистив картоплю й роздумував.
Насамперед його думки полинули до Зеп-пеля.
Вчора, полишаючи свою печеру, розбійник Гуцик-Буцик прикував його до стіни у темному куті між двома бочками з порохом та перцем.
Чи й досі він сидить на ланцюзі на холодній кам’яній долівці?
«Хоча б йому Гуцик-Буцик постелив соломи чи дав чимось укритися»,— міркував Касперль.
І чим довше він думав про Зеппеля, тим палкішим було його бажання знати, що там із Зеп-пелем у розбійниковій печері...
Багато годин самотньо пролежав Зеппель у темній розбійниковій печері. Якби не ланцюг на нозі, він давно дременув би звідси світ за очі. Одначе ланцюга зняти не вдавалося. Зеппель у. відчаї тряс, смикав ногою, але ланцюг сидів міцно і ніякої ради тут не було.
Надвечір повернувся Гуцик-Буцик. Скинувши з плечей мішок із нюхальним тютюном, він пошпурив у куток капелюх та плащ і запалив свічку.
— Ну, любий Касперлю, доволі байдикувати, пора братися до праці!
Але спочатку Зеппель мусив допомогти роз-
бійникові Гуцику-Буцику стягнути брудні чоботи, і аж тоді його було розкуто.
— Іди до плити й розведи -вогонь! Дорогою я роздобув жирну гуску. Коли розпалиш плиту, обскуби гуску і хутенько на рожен. Підсмаж її з усіх боків, я таку люблю. Пильнуй лиш, аби не присмалив! А я тим часом одягну халат та перепочину.
Зеппель обскуб гуску і заходився пекти. Коли він крутив рожен, запах смаженини вдарив йому в ніс. Із самого ранку він ні крихти не мав у роті, тож тепер почувався безсилим. Чи ж розбійник Гуцик-Буцик залишить йому бодай шматочок?
Проте Гуцик-Буцик навіть гадки такої не мав! Коли гуска спеклася, він вигукнув: «Смачного! » Розбійник з’їв усю гуску, а Зеппель залишився ні з чим. Навіть кісточки не дістав, щоб обгризти.
— Гм, смачненька гуска! — сказав після їжі розбійник і відригнув. — Не завадила б мені ще чашечка кави.
Він пішов до скрині й дістав млинок для кави. Бабусин млинок! Потім засипав його кавовими зернами.
— На! — гукнув він Зеппелю. — Мели!
І Зеппель мусив молоти каву на бабусиному млинку для Гуцика-Буцика. При цьому млинок грав мелодію пісні: «Обновить все красень травень...» Йому стало дуже важко на душі, навіть важче, ніж було протягом цього нещасливого дня.