ВХОДИТИ СУВОРО ЗАБОРОНЕНО!
Якусь мить Касперль вагався. Та знову почувши схлипування, твердо вирішив іти далі. Він натиснув на клямку й відчинив двері.
Але що це? Відразу за першими дверима стояли другі! Теж ковані, а на них у чорній рамі висів щит.
Касперль присвітив ліхтарем і прочитав:
ВХОДИТИ НАЙСУВОРІШЕ ЗАБОРОНЕНО!
«О лихо! — подумав Касперль. — Здається мені, що чимдалі, усе забороненіше буде!»
Але й цього разу він набрався хоробрості і, почувши жалісливе схлипування, відчинив і ці двері.
Та й вони виявилися не останніми! Через кілька кроків він стояв перед третіми дверима. І на них висів у чорній рамі великий щит із написом:
ВХОДИТИ ЯКНАЙСУВОРІШЕ ЗАБОРОНЕНО!
У Касперля забурчало в животі. Чи то від страху чи, може, від солоних огірків та вершків?
«Краще повернуся назад»,— подумав він.
«У-гу-гу! У-гу-гу!» — пролунало вже близько, за третіми дверима. Але цього разу схлипування було таке зловісне і таке жалісливе, що проникло Касперлеві в кожну клітину. Він забув і про біль у животі, і про свій страх.
Ступив крок, узявся за клямку — рипнули, вискнули (дуже відразливо вискнули) двері й відчинилися.
А коли двері повискують, тоді тривога наростає.
«Стій! Ні кроку далі!»
Касперль тільки переступив поріг, як почув цей огидливий жаб’ячий оклик. Якщо це діється наяву, то оклик і схлипування належали комусь одному.
Він послухався й зупинився.
У світлі ліхтаря він побачив, що потрапив під невеличке темне склепіння. Але у цього підземного склепіння не було долівки! За сажень од Касперлевих ніг починалася яма, залита чорною водою.
Касперль мимоволі відскочив назад, упершись спиною в одвірок.
— Хто тут? — спитав він. Його голос відлунював так приглушено, що важко було впізнати.
Знизу почулися плескіт та булькання.
— Так, тут хтось є,— квакнуло внизу.— Коли ти ляжеш на долівку і подивишся углиб, то побачиш мене.
Касперль послухався й цього разу.
Лігши долілиць, він сантиметр за сантиметром підповзав до ями. Випроставши руку з ліхтарем, подивився у воду.
— Де ти? Я не бачу тебе.
— Я тут, у воді. Прихили трохи донизу ліхтар.
Вода розійшлася колами, з глибини випливло щось із великими вибалушеними очима й широкою пащею.
— Ну? — квакнуло це Щось. — Тепер ти бачиш мене?
— Тепер бачу,— відповів Касперль.
— І ким я тобі здаюся?
— Коли б ти було трохи меншим, я б тобі сказав, що ти жаба. Або ропуха.
— Ти помиляєшся. Я особлива жаба — Унка.
— Он як! — сказав Касперль і подумав: «Але й для Унки ти завелика». Затим голосно спитав: — Що ж ти тут робиш?
— Чекаю.
— Чого?
— Свого порятунку. Ти власне маєш знати, іцо насправді я не Унка, а...
— Ну — хто? — нетерпеливилось Каспер-леві.
— Я не певна, чи можу довіритись тобі,— квакнула Унка, хоч насправді не Унка.— Тебе послав Лихолюб?
— Ні,— мовив Касперль,— він навіть не знає, що я тут, бо сьогодні гостює в свого приятеля у Букстенгуді.
Унка глибоко зітхнула.
— Це правда? — спитала вона.
— Так, правда, — запевнив Касперль, — три пальці на серце! А тепер скажи, хто ти, якщо не Унка!
— Колись... Колись я була доброю феєю.
— Феєю?
— Так, феєю Амарилею. Але ось уже сім років я сиджу Ункою у цьому каламутному жаб’ячому ставку. У-гу-гу!!! Лихолюб зачаклував мене й замурував тут.
— Сім років? — здивувався Касперль.— Жахливо! А чому Лихолюб це зробив?
— Тому що він злий, неймовірно злий! Він зненавидів мене, бо я, допомагаючи йому, інколи давала трохи своїх добрих чарів. А що я була надто доброю до нього, то він перехитрив мене й обернув на Унку. У-гу-гу, у-гу-Унку!
Зачарована фея гірко заплакала. Краплисті сльози потекли по щоках Унки. Касперль хотів утішити її) йому було боляче дивитися на неї. Але він не знав як.
— Чи можу я тобі чимось допомогти? — спитав він.
— Так, можеш,— схлипнула Унка і втерла лапками сльози.— Ти повинен роздобути зілля, феїне зілля. Воно росте на Високій Галяві, до неї можна дійти за кілька годин. Якщо ти принесеш це зілля і торкнешся ним до мене, тоді я буду вільна. Воно відразу знімає всі чари. Принесеш мені його? Чому ти мовчиш?
— Бо я...— почав Касперль і затнувся.
— Що ти?
— Бо я не можу звідси вийти. Я так само ув’язнений у чаклунському замку. Хочеш, розкажу...
І Касперль розповів Унці про свої пригоди вчорашнього вечора: як він намагався втекти і як тричі зазнавав невдачі.
— Якщо ти порадиш, як звідси вийти,— закінчив він, — тоді я принесу феїне зілля. Але боюся, що ти нічим не зарадиш мені.