Петрозілій Лихолюб клацнув пучками, і в руках у нього з’явився довжелезний батіг. З лементом чаклун помчав на кухню:
— Де ти, чортів сину, покажися! Зараз від тебе й мокрого місця не зостанеться! Ах ти, жабеня паршиве, оце ти так мені служиш! Чи довго ще великий чаклун Лихолюб чекатиме тебе? Ну ж бо, виходь, ледарю! Розправлюся з тобою! Три шкури спущу!
У гніві чаклун безтямно стьобнув кілька разів по кухонному столу. І аж тепер помітив: біля лави стояли три відра нечищеної картоплі.
— Що? — вигукнув він.— Невже? Ти втік од своєї роботи? Прокляття на твою голову, ніколи більше ти не зробиш цього! Стань переді мною цієї ж миті!
Але ні погрози, ні окрики, ні хльоскання батогом — ніщо не допомогло! Великий чаклун заревів од злості:
— Ага, тепер я знаю, що хлопчисько сховався! Та я знайду його! Він пам’ятатиме мене до нових віників!
Петрозілій Лихолюб знову клацнув пучками: батіг ураз став палаючим смолоскипом. Чаклун оббіг із ним увесь замок. Шукаючи, він не пропустив жодної зали, жодної комірчини, спустився у склеп, потім піднявся на покрівлю, висвітив, кожний закамарок, заглянув у всі ніші й куточки, під меблі та за гардини. Та хоч скільки шукав, а нічого не знайшов.
Раптом великому чаклуну сяйнула думка, і він притьмом помчав у свій сад. Так воно й було: за кілька кроків від огорожі посеред грядки з петрушкою лежав Зеппелів капелюх.
Великий чаклун Лихолюб затряс кулаками в повітрі. Він миттю збагнув, що сталося. Цей хлопчисько, Зеппель, хоч і несусвітній йолоп, а таки впорався з огорожею і втік!
«Звідкіля він довідався, як це слід робити? — подумав Петрозілій Лихолюб. — Та ніколи гадати, треба діяти? От здивується хлопчисько, коли хутенько знову опиниться в моїх руках. Я ж володію його капелюхом».
Слід сказати, що Петрозілій Лихолюб, маючи в руках якусь одежину, міг легко вичаклувати до себе її власника.
— До діла! — люто вигукнув великий чаклун і пошпурив смолоскип.
Ухопивши обома руками капелюха, він помчав до свого кабінету. Де чаклунська крейда? Ага, ось! Він спритно намалював на підлозі магічне коло й перетяв його кількома лініями.
— От і все, можна починати!
Петрозілій Лихолюб поклав у центрі магічного кола, там, де схрещувалися лінії, Зеп-пелевого капелюха. Потім відступив крок назад, підніс догори руки й замахав у повітрі. Не відриваючи погляду від капелюха, він заговорив громовим голосом:
Явися! Явися!
Хоч би де укрився:
У горах чи долах,
Власнику капелюха!
Стань посеред кола,
Стань-бо, не барися!
Фокус-покус звершися!
Щойно великий чаклун Петрозілій Лихо-люб доказав закляття, як пролунав оглушливий шум. З підлоги кабінету шугнуло вгору яскраве полум’я, і посередені чаклунського кола, якраз там, де схрещувалися лінії, виріс Зеппель.
Справжній Зеппель.
Той, кому належав капелюх.
Він тримав у лівій руці чорний чобіт, а в правій щітку для взуття.
Усе якнайкращим чином — власник капелюха з’явився власною персоною.
Та важко було б сказати, хто в цю мить дужче скидався на дурня: Касперлів друг Зеппель чи великий та злий чаклун Петрозілій Лихолюб.
ХАЗЯЇН СВОГО СЛОВА
Ще хвилину тому Зеппель чистив чоботи для розбійника Гуцика-Буцика, а зараз стояв тут і позирав на великого чаклуна Петрозілія Лихолюба. Як він тут опинився — просто не міг збагнути! Зеппель мав такий спантеличений вигляд, ніби з місяця впав.
Досить збентежений був і сам Петрозілій Лихолюб. Що треба цьому чужинцеві в його чаклунському колі? Тут таки щось негаразд. Відколи він чаклує (а це не мало не багато вже п’ятдесят років), ще ні разу не траплялося такого.
— Хто ти, хай тобі грець? — засопів великий чаклун.
— Я? — спитав Зеппель.
— Авжеж, ти! — відповів Лихолюб. — Як
ти тут ОПИНИВСЯ?
— Як я тут опинився, не знаю й сам. Але я Зеппель.
— Ти Зеппель? Неправда!
— Чому? — спитав Зеппель.
— Тому! — сердито буркнув Петрозілій Лихолюб.— Тому що Зеппель зовсім не такий ! Адже я його знаю, це мій служник. Ось цей капелюх,—- він показав на Зеппелів капелюх, що лежав у центрі кола,— це його капелюх.
— Цей капелюх? — перепитав Зеппель. І раптом йому стало все ясно. Він аж засміявся.
— Ти смієшся? — закричав великий чаклун,— Чому ти смієшся?
— Бо я знаю, про кого ви ведете мову. Про Касперля, Розбійник Гуцик-Буцик так само помилився! Він сплутав Касперля й мене.
Петрозілій Лихолюб уважно вислухав його. Зеппель розповів, як вони з Касперлем обмінялися головними уборами. Поступово чаклун збагнув, чому так сталося. Гуцик-Буцик продав йому Касперля, гадаючи, що то Зеппель. Гарна історія, нічого не скажеш! Тож не дивно, що з допомогою Зеппелевого капелюха він вичаклував у заміж справжнього Зеппеля.