Щоб краще бачити в темряві, великий чаклун Петрозілій Лихолюб надів свої нічні окуляри. Поквапом зійшов він на замкову вежу, осідлав свого чаклунського плаща і шугонув угору. Та хоч як пильно вдивлявся, хоч які об-шири облітав, заглядаючи в кожен закуток, йому не судилося знайти Касперля.
Тим часом над Високою Галявою зійшов місяць. Одразу з-під коріння сосни стало пробиватися, сріблясто виблискуючи, феїне зілля, і Касперль нарвав його цілий жмут. Тепер він був для Петрозілія Лихолюба невидимим і навіть нічні окуляри на чаклуновім носі не могли нічим зарадити.
Тримаючи в правій руці феїне зілля, а ліву руку в кишені штанів, Касперль вирушив у зворотну путь. Двічі чи навіть тричі було так, що Лихолюб на своєму чаклунському плащі прошумів над ним. Касперль тоді злякано втягував голову в плечі, пригинався. Та якби й не пригинався, однаково б Лихолюб його не помітив, хоч летів так низенько, що Касперля обдавало повітряною хвилею.
Феїне зілля робило хлопця не тільки невидимим. Поклавши кілька квіточок у кишеню, він перестав відчувати втому. Ноги самі несли його, і на світанку він щасливо дістався до чаклунського замку.
Брама була замкнена. Касперль торкнувся її феїним зіллям, вона відчинилася, і він увійшов. Але цієї миті в повітрі щось зашуміло, просвистіло, і коли Касперль подивився вгору, то побачив Лихолюба, який саме сів на замковій вежі. Можливо, чаклун не запідозрив нічого такого.
Проте повз увагу Петрозілія Лихолюба не пройшло те, що кілька хвилин тому замкова брама відчинилася й відразу зачинилася.
— Ого! — вигукнув він.— Що б це могло означати, хай йому грець?! Хтось, кого я безсилий побачити, проник у мій замок! Але хто це, прокляття на нього та його бабусю!
Петрозілій Лихолюб клацнув'пучками і вичаклував чарівну паличку.
— Хоч би де він сховався, я знайду його і жорстоко покараю за нечувану витівку! — гнівно вигукнув чаклун.— О громи та блискавки, присягаю вами!
Перестрибуючи через три приступці, великий чаклун збігав гвинтовими сходами на перший поверх. Тим часом Касперль уже досяг склепу і мчав темним коридором до підземного озера. Цього разу йому не знадобився ліхтар, адже він тримав у руці феїне зілля. Він бачив у темряві, як кіт.
Перші двері, другі і нарешті треті...
— Я тут і маю зілля! Скажи, що я повинен зробити! — озвався Касперль.
— Подай руку і витягни мене нагору! відповіла Унка.
Касперль ліг на долівку і простяг Унці праву руку, в якій тримав феїне зілля.
— Ні, подай ліву,— квакнула Унка.— Спочатку допоможи мені вилізти з води!
Знадвору, біля входу до склепу, пролунав грізний голос чаклуна Лихолюба. Він помітив одчинені двері. Страшна підозра виникла в нього. Вибухнувши лайкою та прокльонами, чаклун загуркотів сходами. Через кілька хвилин він міг з’явитися тут.
— Хутчіш! — благала Унка.
Касперль підхопив її лівою рукою і посадив поруч на долівці. Тим часом Лихолюб був уже зовсім близько. Він так гучно кричав, лаявся, що склепіння аж дрижало.
— Мерщій торкнися мене феїним зіллям! — вигукнула Унка.
Касперль торкнувся.
У цю мить великий та злий чаклун Петрозілій Лихолюб проскочив крізь останні двері. Але враз прикипів на місці, розкривши рота.
Злякався й Касперль — але не погляду злого чаклуна! Він злякався світла, що несподівано залило підземелля. Воно сліпило його, і він мусив заплющити очі. Коли ж розплющив їх, то побачив біля себе красуню-дівчину.
Вона світила немов сонце. Усе на ній — обличчя, руки, коси та довга золота сукня — було невимовно гарне.
«Ох, якщо я довше споглядатиму цю красу, то осліпну»,— подумав Касперль.
Та що вдієш! Він не міг одвести очей від дивного видива. То примружить ліве око і дивиться правим, то примружить праве і дивиться лівим.
Петрозілій Лихолюб стояв, притулившись до стіни, ніби громом уражений. Обличчя його було біліше від сиру, коліна трусилися, по лобі збігали жовті краплі поту. Він силкувався заговорити — марно. Чаклун зовсім розгубився, і чарівна паличка вислизнула йому з рук.
Чарівна паличка впала на підлогу. Фея Ама-риля торкнулася її носочком, паличка покотилась і булькнула в озеро.
Петрозілій Лихолюб нарешті оговтався.
— Під три чорти! — закричав він.
Чаклун кинувся вперед за паличкою, але спізнився. Його пальці вхопили тільки повітря. Він спіткнувся — фея Амариля і Касперль ледве встиглій відхилитися — й сторчма полетів у чорну глибінь. Пролунав моторошний крик, і за мить безодня поглинула чаклуна: вода, клекочучи, зімкнулася над ним.