ПАНІ ФЕЯ
До півночі Зеппель морочився з картоплею, долаючи дрімоту. Страх перед великим чаклуном Лихолюбом одганяв од нього сон. Як тільки він почистив та покришив останню картоплину, тут же на табуретці й заснув, схиливши голову на край столу.
Зеппель спав, але й уві сні не переставав працювати. Перед ним здіймалася висока гора картоплі. Він чистив, чистив і ніяк не міг дочистити. Гора не меншала, навпаки — росла. Нарешті зайшов на кухню Лихолюб. Побачивши,, що бідолашний Зеппель і досі не впорався, страшно кричав, гудав ногами, аж Зеппель упав із табуретки й прокинувся.
І ось тепер, сидячи на підлозі, він тер спросоння очі. За вікном уже сірів ранок, і Зеппель.
збагнув, що то був усього-на-всього сон. Але ж Лихолюб кричав, лаявся, і це йому не приснилося, це було насправді. Його гучний лемент луною котився по замку.
Снігур у клітці також прокинувся. Він пурхав то вгору, то вниз, нацвірінькував Зеппеле-ві повні вуха.
— Замовкни! — крикнув Зеппель.
Він підбіг до дверей і приклав Вухо. Який гедзь укусив великого чаклуна, що він так розрепетувався !
Та враз Лихолюба не стало чути. На якийсь час запала тиша, мертва тиша. Потім знову закричав великий чаклун, але цього разу то був несамовитий зойк.
«Що з ним?» — подумав Зеппель,
Він натис на клямку, відчинив двері і вийшов у коридор. Але там нікого не побачив і не почув...
Та раптом на склепових сходах застукотіли кроки, засяяло світло. Хтось піднімався нагору. Але це був не великий чаклун Петрозілій Лихолюб — це був Касперль!
Голосне зітхання вирвалось із Зеппелевих грудей. Він кинувся з розкритими обіймами до друга.
— Касперль!
На радощах він безтямно затис його.
— Зеппель! — вигукнув Касперль. — Я думав, ти в розбійниковій печері! Що ти тут робиш?
— Я? — перепитав Зеппель.— Чистив картоплю, а тепер просто не тямлю себе з радощів! Але скажи-но...
Аж тут він помітив фею Амарилю. Вона піднялася сходами слідом за Касперлем. Зеппель глянув на неї й обімлів.
— Хто ця пані? — спитав він.
— Ця пані — фея! — відповів Касперль.— Фея Амариля.
— Яке гарне ім’я, воно їй личить!
— Правда? — озвалася фея Амариля й усміхнулась.— А ти хто?
— Він? — мовив Касперль, бо збентежений Зеппель не спромігся відповісти одразу.— Це мій друг Зеппель. Найкращий друг на світі. Але як він тут опинився, я також не знаю... Нехай він сам розкаже. Починай, Зеппелю, ну...
Проте фея Амариля випередила:
— Він розкаже нам надворі. Ходімте на волю. Лихолюба вже нема живого, тож і замок нехай щезне. Я його...
— Що?..— спитав Касперль.
— Це ви самі незабаром побачите.
Фея Амариля взяла одного та другого за руку. Вона хотіла вивести їх, але Зеппель ураз звільнив свою руку.
— Зачекайте хвилинку, я лиш заберу дещо!
Він побіг на кухню й повернувся з пташиною кліткою.
— Що це? — здивувався Касперль.— Пташеня?
— Авжеж,— лукаво всміхнувся Зеппель.— Снігур, особлива порода.
Фея Амариля вивела хлопців за замкову браму і звеліла їм одійти аж на узлісся. Сама ж залишилася стояти, а коли Касперль та Зеппель досягли лісу, вона обернулась обличчям до замку й підняла вгору руку. Раптом сірі стіни нечутно впали, і на місці чаклунового замку виросла купа битого каміння та черепиці, поховавши під собою підземне озеро.
Довкола руїни фея Амариля звела колючу огорожу. І, обернувшись спиною до неї, попрямувала до обох хлопців. Ні, вона не йшла, а
пливла в повітрі. Кущі й трава пригиналися там, де Фея пролітала.
— Я складаю тобі, Касперлю, велику подяку,— мовила вона.— Будь певен, я ніколи не забуду того, що ти зробив для мене.
Амариля зняла з пальця вузенького золотого персня.
— Візьми цей перстень і збережи його! — сказала вона.— Знай, це чарівний перстень. Будь-які три твої бажання здійсняться. Де б вони не прозвучали, ти лиш прокажи їх уголос і покрути перстень. А зараз дай мені свою руку!
Вона наділа перстень на Касперлів палець, і хлопець подякував їй. Але фея Амариля заперечила: якщо вже дякувати, то робити це тут належить тільки їй.
— Зараз я повернуся в своє феїне царство, — провадила вона далі. — Прощавайте хлопці, доброї вам дороги додому! Я бажаю вам щастя, здоров’я і бадьорого духу сьогодні, завтра й назавжди.
Сказавши це, фея Амариля здійнялася в повітря. Касперль та Зеппель помахали їй хусточками. Чим далі вона відпливала, тим світлішою й прозорішою ставала її постать, аж поки зовсім розтала і зникла.
ЧАРІВНИЙ ПЕРСТЕНЬ
Минула добра хвилина, поки Касперль та, Зеппель оговталися, а потім обоє заговорили водночас навперебій. Кожен із них розповідав про те, що пережив, не слухаючи іншого. Касперль перший не витримав і затулив Зеппел«еві рота долонею.