А сніговик спокійно вернувся на своє місце, підняв мітлу і застиг у своїй звичайній позі. Він стояв, начебто нічого й не сталося.
Малеча раділа страшенно. Адже ті хлопчиська вже не насміляться сюди прийти! Мала Баба Яга раділа разом з ними і так сміялася, що на очах у неї виступили сльози. Ворон Абраксас аж злякався:
— Годі! Годі! — крякав він. — А то луснеш!
Як опинилося двоє негренят на засніженій сільській вулиці? Відколи тут з’явились турки й індіанці? Турки — в червоних чалмах і широких шароварах, індіанці — зі страхітливо розмальованими обличчями, з пишним пір’ям на головах.
— Вони з цирку! — догадався Абраксас.
Але негренята не були артистами цирку, так само й турки та індіанці. І маленькі китайці, ескімоси, і людожер, і шейх — володар пустелі, і вождь готтентотів також не були циркачами. Просто в селі почався карнавал. А коли починається карнавал, то дітей звільняють від уроків, і всі вони, кумедно перевдягнені, галасливо біжать на сільський майдан.
Малі турки пускають паперових зміїв.
— Ур-а-а! Ур-а-а! — кричить вождь готтентотів.
— Я голо-о-одний! Я го-ло-о-одний! Хто хоче, щоб я його з’їв? — вигукує людожер.
Китайці пронизливо гукають щось китайською мовою, ескімоси — ескімоською, ковбої бабахкають із пугачів. Сажотрус розмахує своїм чорним картонним циліндром, клоун стьобає лозиною володаря пустелі по тюрбану, ватажок розбійників Яромир так страшно кривиться, що йому раз по раз відпадають приклеєні вуса.
— А он, бачиш — баба-яга! — раптом сказав Абраксас.
— Де?
— О-он там, біля пожежної вежі! Бачиш? З довгою мітлою в руці.
— А, бачу! — зраділа мала Баба Яга. — Я хочу роздивитись її зблизька!
Вона підбігла до карнавальної баби-яги й привіталася.
— Добрий день! — відповіла та. — Може, ти моя сестра?
— Цілком можливо! — мовила мала Баба Яга. — Скільки тобі років?
— Дванадцять. А тобі?
— Сто двадцять сім з половиною.
— Це ти добре придумала! — вигукнула карнавальна баба-яга. — Треба запам’ятати! Коли мене тепер діти спитають, скільки мені років, я скажу: двісті п’ятдесят дев’ять років і дев’ять місяців!
— Але ж мені справді стільки років!
— Авжеж, тобі справді стільки років! І чаклувати справді вмієш! І літати верхи на мітлі!
— Ще б пак! — вигукнула справжня Баба Яга. — Хочеш, закладемося? На що?
— Краще зовсім не закладатись, — примирливо сказала карнавальна баба-яга. — Адже ти все одно не вмієш ворожити! І літати на мітлі не вмієш!
— На що закладемося? — не відступалась від свого мала Баба Яга.
Карнавальна баба-яга голосно засміялася.
— Гей! — вигукнула вона весело. — Діти, ходіть-но сюди! Турки, негренята! Мерщій сюди! Усі сюди! Володарю пустелі, ескімоси, людожери! Ось баба-яга, яка вміє літати на мітлі!
— Не може бути! — здивувався клоун.
— Може! Може! Вона хоче битися зі мною об заклад! Нехай покаже, чи це правда!
Діти з’юрмились довкола обох. Сажотрус і ватажок розбійників Яромир, клоун та індіанці, турки й негренята — всі пхалися наперед, галасували і сміялись.
— Не дури нас! — кричали ескімоси.
— Якщо ти нас дуриш, то я тебе з’їм! Чуєш? — заревів людожер. — Ти ж знаєш, що я голод-д-д-д-ний!
— З’їж мене, як ти такий голодний, — сказала мала Баба Яга. — Тільки швидше, бо я можу полетіти.
Людожер хотів був схопити малу Бабу Ягу за комір, та вона була прудкіша. Скочила на мітлу і — шух! — знялася вгору.
Людожер зі страху так і сів! Негренятам, туркам, китайцям та ескімосам одібрало мову. У володаря пустелі з голови впав тюрбан, ватажок розбійників Яромир закам’янів з роззявленим ротом, а хоробрий індіанець Чорна Хмара побілів як стіна. Негренята поблідли також, але цього ніхто не помітив, адже вони аж до вух були вимащені сажею.
А мала Баба Яга, сміючись, кружляла над сільським майданом. Потім вона сіла на вершечку пожежної вежі й помахала дітям рукою.
— Агов, діти, — прокрякав Абраксас, — тепер ви нам вірите?
— Я можу ще багато чого начаклувати! — вигукнула мала Баба Яга. — Людожер казав, що він голодний…
Вона розчепірила пальці й щось пробубоніла. Ту ж мить на майдан дощем посипалися усякі пундики і млинці! Діти радісно накинулись на ласощі. Людожер просто ковтав млинці один за одним, хоч, звісно, це йому не личило.
Тільки карнавальна баба-яга нічого не їла. Задумливо дивилася вона вслід справжній Бабі Язі, яка сміючись пролетіла на своїй мітлі над майданом і зникла вдалині.