Вночі, десь між одинадцятою і пів на дванадцяту, аптекареві діти тишком-нишком вибрались із своєї домівки. Все пройшло якнайкраще. Ні батьки, ні провізор Дойєрлян, що саме чергував цієї ночі в аптеці, нічого не помітили.
На той час містечко Ойленберг уже спало глибоким сном. Ніхто не бачив, як діти поспішали бічними вулицями й завулками до верхньої брами. Пройшовши крізь неї, вони дістались на стежку, що вела до замку. Стежка була кам’яниста й крута, діти раз по раз спотикалися об коріння дерев, камінюччя і свої власні ноги.
— А навіщо, скажіть, я брав ліхтарика? — мовив Гюнтер.
Він хотів був увімкнути ліхтарик, але Герберт спинив його.
— Облиш, нам не можна себе викривати!
— Гаразд, гаразд, — буркнув Гюнтер. — Я ж нічого.
На майданчику перед брамою вони зупинилися перепочити. Ютта дістала з кишені торбинку з цукерками.
— Чи не підкріпитися нам трішки?
Серце в неї калатало, як, зрештою, і в хлопчаків. Гюнтер, певна річ, звернув усе на круту стежку.
— Почнемо? — спитав по хвилі Герберт.
— Авжеж, — мужньо погодились Гюнтер і Ютта.
Велика мить настала. Герберт махнув в’язкою з тринадцяти ключів — і чари подіяли. Легко й нечутно відчинилася важка замкова брама.
— Заходьте швидше! — звелів Герберт.
Коли вони опинились на подвір’ї замку, брама за ними зачинилася.
— Як у казці! — здивувався Гюнтер. — Тепер для нас не існує перешкод!
І середня, і внутрішня замкові брами слухняно скорилися помахові в’язки. Діти йшли спершу боязко, а далі все впевненіше й сміливіше. Ось над їхніми головами пролетів кажан, ось біля самих ніг шаснуло кілька пацюків. І хоч діти неабияк налякалися, проте не звернули з дороги.
Близько півночі вони стояли вже перед дуплистим дубом.
Угу Шугу, здається, був удома. Гюнтер дістав кишеньковий ліхтарик і освітив гілки. Раптом з високої верхівки дерева долинув хрипкуватий голос, він щось гукнув до дітей мовою Шугу. Гюнтер і Ютта нічого не зрозуміли, зате Герберт усе зрозумів чудово.
— Вимкни ліхтарика, — звелів він, — ти його сліпиш!
Гюнтер і Ютта здивувалися.
— Ти зрозумів його?
— А ви що — ні? — запитав Герберт, — Це, мабуть, через ключі.
Та ось і Гюнтер з Юттою вхопилися за в’язку. Тепер і вони розуміли мову Угу.
— Хто ви? — спитав Угу Шугу. — І звідки прийшли?
— Ми всі — аптекареві діти з Ойленберга, — повідомив Герберт, — Один ваш давній знайомий послав нас сюди і звелів низенько кланятися.
— Давній знайомий? — пирхнув Угу Шугу. — А я й не знав, що в мене є давні знайомі в Ойленберзі.
— Маленький Привид, — пояснив Гюнтер, а Ютта додала:
— Він дуже, дуже нещасний, розумієте, і просить у вас поради.
Тепер Угу слухав, наставивши вуха.
— Чому ж ви відразу не сказали? Чекайте-но, я спущуся до вас, і тоді ми все спокійно обміркуємо…
Ш-ш-ш-ш-ш! — Угу Шугу шугнув з верховіття вниз і присів на найнижчій гілці дуба.
— Розповідайте! Будь ласка, розповідайте!
Герберт, Гюнтер і Ютта розповіли йому все, що мали розповісти.
Угу Шугу вислухав їх мовчки. Потім настовбурчив пір’я і стрепенувся.
— Дуже сумно, що так сталось, надзвичайно сумно, — сказав він. — То он чого останнім часом малий не відвідував мене! Ви питаєте, чому він раптом обернувся на денного привида! На це я можу сказати тільки одне: справа в годиннику!
— В якому годиннику? — спитали водночас Гюнтер і Ютта.
— Звісно, в тому, що на ратуші.
І Угу коротко пояснив дітям, яка залежність між годинником на ратуші і Привиденям. Потім спроквола, розсудливо додав:
— Спробуйте довідатися, чи днів чотирнадцять Тому ніхто не зупиняв або не переставляв стрілок ратушного годинника. Якщо таке було, то потурбуйтеся, будь ласка, поставити годинник правильно. Оце все, що я можу вам сказати. Бувайте здорові, товариство, і передайте від мене вітання маленькому Привидові, якому я бажаю всього найкращого.
Сказавши це, він розпростав крила, кивнув головою аптекаревим дітям і зник у темряві.
Тільки-но ратушний годинник наступного полудня вибив дванадцяту, як Привиденя стрімголов кинулося крізь підвальне вікно в аптекарів садок, де на нього вже чекали Герберт з братом і сестрою.
— То як? — збуджено вигукнуло воно. — Вдалося вам що-небудь чи ні?
— Не хвилюйтеся, — сказав Герберт, — усе пішло як по писаному.