Ось чому мала Баба Яга так ревно пильнувала цього звичаю. Щоб не спокушати себе, вона ще звечора в четвер ховала мітлу якнайдалі, а чаклунську книгу замикала в шухляду. Навіщо ризикувати!
У п’ятницю мала Баба Яга спала майже до обіду. Бо що ж їй було робити, коли чаклувати заборонено? Пообідавши, вона здебільшого йшла на прогулянку або сиділа в холодочку біля печі й байдикувала.
— Як на мене, то досить було б і однієї п’ятниці на місяць, — бурчала вона іноді.
Якось у п’ятницю наприкінці літа мала Баба Яга звично сиділа на лаві біля печі й нудьгувала. Сьогодні, як ніколи, їй раптом скортіло поворожити.
Зненацька вона почула чиюсь ходу. Потім хтось постукав у двері хатки.
— Іду, йду! — крикнула мала Баба Яга.
З цікавості вона миттю схопилася і побігла глянути, хто там стукає.
Під дверима, тримаючись за руки, стояли двоє дітей, хлопчик і дівчинка. Побачивши малу Бабу Ягу, вони сказали:
— Добрий день!
— Добрий день! — відповіла мала Баба Яга, — Що вам, дітки?
— Чи не покажеш ти нам дорогу до міста, — почав хлопчик. — Ми заблукали…
— …Збирали гриби, — додала дівчинка.
— Еге, еге, — закивала головою мала Баба Яга. — Збирали гриби й заблукали.
Вона завела дітей до хатки, посадовила за стіл, налила їм кави ще й дала по шматку святкового пирога. А вже потім спитала, як їх звати.
Хлопчика звали Томас, дівчинку — Вроні. Вони були брат і сестра. У їхніх батьків є заїзд і чималий шинок «Золотий бик» недалечко від міського фонтана.
— Знаю, знаю, — кивнула головою мала Баба Яга.
— А ти? — поцікавився хлопчик і сьорбнув кави. — Ти хто?
— А от відгадай! — захихотіла мала Баба Яга.
— Як же я відгадаю? Ти скажи!
— Я — Баба Яга, а це — моя хатка.
— Ой! — злякано скрикнула дівчинка. — Ти справді Баба Яга? І ворожити вмієш?
— Не бійся! — заспокоїв ворон. — Вона добра Баба Яга і нічого поганого вам не зробить.
— Авжеж, не зроблю, — сказала й мала Баба Яга.
Вона налила їм ще кави й спитала:
— Вичаклувати вам щось?
— Схаменися! — зупинив її Абраксас. — Хіба ти забула, що сьогодні п’ятниця?
Однак мала Баба Яга вагалася недовго.
— Ми просто зачинимо віконниці, і ніхто нічого й не помітить, — лукаво мовила вона.
Та так і зробила. Позачиняла віконниці й навіть на штаби взяла, а тоді заходилась чаклувати. Спершу вичаклувала на столі в кухні морську свинку і хом’ячка, потім черепаху. Хом’ячок і свинка поставали на задні лапки й пішли танцювати. Черепаха танцювати не схотіла.
— Танцюй, танцюй! — нагримала на неї мала Баба Яга. — Не лінуйся!
Хоч-не-хоч, а довелося танцювати й черепасі.
— Ух ти! — захоплено вигукували діти, — Як у тебе здорово виходить!
— Це тільки початок, — сказала мала Баба Яга і звеліла морській свинці, хом’якові й черепасі щезнути.
Вона вичаклувала для дітей ще багато дечого веселого і втішного. Грубка співала пісеньку, в кавнику виріс букет квітів, ложки та ополоники на стінній поличці виступали, як у ляльковому театрі. Діти надивуватися не могли.
— Ану ще! — одно просили вони.
Мала Баба Яга чаклувала цілих дві години, викликаючи диво за дивом. Нарешті вона сказала:
— Ну, годі! Вам треба йти додому!
— Вже й іти?
— Авжеж, пора… Ви ж хочете бути дома ще завидна, правда?
Аж тепер діти помітили, як уже пізно. Кожне кинулось до свого кошика.
— О! — так і остовпів Томас. — Ми ж знайшли тільки трішечки всякого дріб’язку, а тепер кошики повні боровиків!
— Чого тільки на світі не буває, — вигукнула мала Баба Яга, начебто аж сама здивувалася.
Потім вона хутенько вивела дітей на дорогу.
— Дякуємо тобі! — сказала на прощання Вроні. — А може, ти прийдеш у гості до нас? Ми поводили б тебе скрізь, показали б кухню й льох, стайню й Корбініана.
— А це ж хто? — поцікавився Абраксас.
— Бик, наш улюбленець, — захоплено мовив Томас. — На ньому можна їздити верхи! Тож прийдете?
— Прийдемо! — запевнила мала Баба Яга. — Коли найкраще прийти?
— У неділю, за два тижні, — сказав Томас. — У нас буде свято — День стрільців. Давайте зустрінемося на луці, де буде свято!
— Гаразд! — погодилась мала Баба Яга. — У неділю, через два тижні, ми прийдемо. Ну, а тепер біжіть!
Томас і Броні, взявшись за руки, побігли до міста. Мала Баба Яга подалася до своєї хатки, «Коли б кожна п’ятниця минала так швидко, як оця!» — подумала вона.
Ступивши на подвір’я, вона побачила просто над хаткою чорну, як смола, хмару.