— Люди стають розумні завдяки тому, що читають мене. Якби не було Завойовників, не було б ні Могутності, ні Слави.
Книга про Плугатаря І Сіяча й питає:
— А де той Завойовник, про якого ти розповідаєш? Про якого Завойовника в тебе написано?
— Він пройшов увесь світ. Перед ним тремтіли народи. Він спалив тисячу міст і підкорив сто народів.
— А де ж він тепер?
Книга про Великого Завойовника мовчала.
— А я знаю, де твій Завойовник, — каже книга про Плугатаря й Сіяча. — Він зогнив у землі. А мої Плугатар і Сіяч живуть вічно.
У дівчинки Олесі є старший брат Микола. Він працює трактористом.
Прийшов час Миколі в армію.
Проводжаючи сина, мати заплакала. Олеся розуміла, чому плаче мама. Два роки служитиме Микола. Два роки не бачитиме його мама. От вона й плаче. І Олеся заплакала…
Минуло два роки. Прийшла звістка: повертається Микола з армії.
Поїхали мама з Олесею на станцію зустрічати Миколу.
Вийшов Микола з вагона, усміхається. А мати підбігла до нього, обняла й заплакала.
А Олеся не розуміє: чого мама тепер плаче?
Миколка сказав, як повернувся зі школи:
— Тату, сьогодні батьківські збори…
Пішов тато на збори. А Миколка сів готувати уроки. Коли вже усе поробив, зібрався було йти погуляти. Але не встиг, бо тато повернувся із зборів.
Сів тато край столу, схилив голову. Мама з тривогою дивиться на засмученого тата. Миколка стоїть біля столу, дивиться у вікно.
— Що ж говорили на зборах? — питає мама. Тато й каже:
— Про Петрика сказали: добре задачі розв’язує. Мишко вірша написав. Марійка й Наталя малюють — он які ж гарні малюнки показував учитель. Степан із дерева соловейка ножиком зробив… Василько — пустун великий: по трубі на дах виліз і не побоявся пройти від краю до краю…
— А про Миколку що-небудь говорив учитель? — питає схвильована мама.
— Про Миколку нічого не сказав учитель, — зітхнув батько.
— Не журіться, тату, — каже Миколка. — Завтра я вилізу на найвище дерево…
За три дні Новий рік, а Вітько хворий в постелі лежить. Поставила мама перед ліжком ялинку, повісила на неї чимало прикрас, цукерки, яблука. Увечері засвітились на ялинці лампочки.
Настав останній перед Новим роком ранок. Подивився Вітько у вікно. Побачив трьох маленьких горобчиків. Скачуть, їсти шукають. Жаль стало йому пташок.
— Мамо, — каже Вітько, — влаштуймо і горобчикам ялинку.
— Як? — подивувалась мама.
— Гляньте як, — відповідає Вітько.
Застромив гілку ялинки в коробку з-під цукерок, насипав зерна і крихт.
Винесла мама ту маленьку ялинку й поставила на подвір’ї.
Побачили горобчики, прилетіли до зерна, бенкетують, весело цвірінькають.
Ну й радісний був Новий рік у Вітька!
У Сергійка тато пекар. Десять років працює він у сільській пекарні. Встає рано-рано, до сходу сонця, і йде на роботу. Опівдні з пекарні до крамниці привозять свіжий хліб. І до їдальні шкільної.
Сьогодні Сергійків тато занедужав. Уперше за десять років не встав, не пішов на роботу. Біля його ліжка сидить мама.
— Сергійку, скажи діткам у школі, що сьогодні буде черствий хліб… — тихо мовить батько.
Опівдні дітки ідуть у їдальню.
На столі лежать скибки хліба. Але він черствуватий.
Діти питають:
— Чому сьогодні черствий хліб?
Сергійко й каже:
— Мій тато захворів… Хліб сьогодні буде черствий. А може, й завтра.
Діти беруть скибочки хліба і дивляться, щоб ні крихти не впало додолу.
Ясно світить місяць. Вийшов зі свого будинку їжак. Тупотить ніжками по лісі, шукає поживи. Підходить до куща шипшини. Зірве червону ягоду та й наколе на голку. А кожух у нього колючий — багато голок. Уквітчався їжак червоними ягодами, повертається додому. На стежці калюжа. В калюжі — великий білий місяць. А їжак думає: яке велике яблуко. Зараз я наколю його на голку, а дома з’їм. Хотів наколоти на голку, а місяць гойдається й сміється:
— Що це ти хочеш, їжаче?
Соромно стало їжакові. І потупцював він собі додому.
Ось і останній серпневий день. Маленькому Петрикові до школи б іти, а він занедужав.
Боляче йому від думки, що всі завтра йтимуть уранці до школи, а він лежатиме.
От і світанок першого вересня. Ще тільки розвидняється, а Петрик уже не спить.
Зійшло сонце. Чує Петрик: ідуть діти, лунають веселі голоси. Защеміло серце.