Хочеться Юркові з’їхати вниз, ой, як хочеться… та не хочеться на гору санчата тягти.
До вечора так і просидів. А Петро й Микола раз за разом літали з гори на долину.
Ніна йшла з дому в дитячий садок. На стежці сидів великий білий гусак. А поруч із ним десяток менших гусей і чимало гусенят.
Ніна з острахом глянула на гусака. Який він великий і страшний, який у нього довгий дзьоб.
Боязко оглядаючись, вона зійшла зі стежки, щоб його обминути. А гусак витягнув шию, зашипів, підбіг до Ніни й ущипнув за ногу. Гуси весело ґелґотіли.
Ніна заплакала й утекла додому.
Вона розповіла мамі, як на неї напав гусак.
Мама сказала Ніні:
— Не треба боятися, він і не нападатиме. Дивись сміливо, йди прямо на нього, не обминай.
Ніна знову пішла тією самою стежкою. На стежці сидів гусак, а поруч із ним — гуси й гусенята.
Ніна сміливо дивилася на гусака. Він сидів на стежці й ніби чекав, що ж воно буде.
А Ніна ішла прямо на нього й думала: «Не боюсь я тебе».
Гусак злякався й побіг оглядаючись, а за ним поковиляли гуси й гусенята.
А Ніна сміливо йшла стежкою.
Гуси про щось тривожно заґелґотали.
Школа стоїть на околиці села. Микола живе за яром, за кілометр до школи.
Йому з дому видно, як світиться в школі вікно. На вікні стоїть акваріум із рибками. Вдень і вночі воду підігріває електрична лампочка — її видно Миколі.
Стояли люті морози. Одного разу навіть до школи малюки не поприходили — так було холодно. Сидів Микола якось увечері дома, дивився в темінь і милувався тремтячим вогником у шкільному вікні.
Коли це вогник погас. «Лампочка перегоріла. — подумав собі. — Рибки до ранку загинуть, мороз он який».
Микола одягнув пальто, шапку й рукавиці та й подався до школи. Була вже ніч.
Знайшов сторожа, попросив ключа. Відчинив школу, зайшов до класу, в якому акваріум. Вода була вже холодна. Він вийняв лампочку, що перегоріла, і вставив нову.
— Грійтеся, рибки, — тихо сказав Микола, зачинив школу й пішов додому.
Ще тричі взимку доводилося приходити хлопцеві серед ночі до школи — рибок рятувати. Тепер він не боявся ні морозу, ні темноти.
— Ти став мужній, Миколо, — сказав йому вчитель.
Біля школи живе старий чоловік, дід Іван. Немає в нього нікого ні рідних, ні знайомих. Було два сини — й ті загинули на фронті. А дружина померла недавно.
Щодня приходить дід Іван до школи по воду.
— У шкільному колодязі дуже смачна вода, — каже він сусідам.
Як тільки дідусь підходить до колодязя, до нього підбігають діти.
— Дідусю, давайте допоможемо вам витягти води, — кажуть вони.
Дідусь усміхається, не встигне й відпочити біля колодязя, як відро вже повне.
— Доброго вам здоров’я, дідусю! — щебечуть діти.
Ці слова звучать для діда прекрасною музикою. Від них на серці стає тепло й радісно.
Ось і зараз вийшов дід Іван з хати та й сів на лавці біля тину. Сидить і прислухається. До чого ж він прислухається? На шкільній садибі пролунав дзвінок. Дідусь бере відро й іде по воду. Як хочеться йому почути гарячі слова:
— Доброго вам здоров’я, дідусю!
У їжачка було гніздо. А їжачиха й каже їжакові:
— Узимку буде холодно нашим діткам. Змуруй піч.
Наробив їжак цегли і склав піч. Принесла їжачиха дров. Запалили в печі. Стало в гнізді тепло, їжаченята раді, стрибають, граються. Полізли на теплу піч, казки розповідають. Так і поснули. А за вікном — завірюха, мороз тріщить, дерева від вітру стогнуть, пташка біля ополонки плаче.
У дятлихи в гнізді було четверо пташенят. Одно з них таке неспокійне. Виглядає з гніздечка, все йому хочеться знати: а що там, далі?
— Виростеш, полетиш — то й побачиш, що за гніздом.
Але неспокійне дятленя не захотіло слухати маму, висунулося з гнізда й упало додолу. Сидить на траві, плаче.
Прилетіла мати до малого.
— Як же тебе врятувати, неслухняний сину? Сідай мені на спину, берися дзьобом за пір’я та держись міцно.
Сіло пташеня матері на спину, вчепилося дзьобиком за пір’я. Полетіла мати. Принесла своє дитя у гніздо, поклала та й питає:
— Будеш із гнізда випадати?
— Не буду, — сказало, плачучи пташеня й підняло голівку, щоб виглянути з гнізда.
Була собі на світі Мудра Людина. Вона придумала букви. Вирізала їх із березової кори, склала в козубець і думає: «Ось піду завтра до людей і навчу їх читати й писати».