— Мамо, чого Сашко пішов додому? — питається Толя у матері, що поралась на кухні.
— Ніколи мені дивитися не тільки за Сашком, а й за тобою.
Молодий лісник побудував у лісі велику кам’яну хату й посадив дуба під вікном.
Минали роки, виростали у лісника діти, розростався дубок, старів лісник.
І ось через багато літ, коли лісник став дідусем, дуб розрісся так, що заступив вікно. Стало темно в кімнаті, а в ній жила красуня — лісникова внучка.
— Зрубайте дуба, дідусю, — просить онучка, — темно в кімнаті.
— Завтра вранці почнемо… — відповів дідусь.
Настав ранок. Покликав дідусь трьох синів і дев’ятьох онуків, покликав онучку-красуню й сказав:
— Будемо хату переносити в інше місце.
І пішов з лопатою копати рівчак під фундамент. За ним пішли три сини, дев’ять онуків і красуня-внучка.
У темному лісі живе дід Осінник. Він спить на сухому листі й сторожко прислухається до співу пташок. Як тільки почує сумну пісню журавлів — курли-курли — підводиться й каже:
— Приспіла моя пора. Відлітають у теплий край журавлі.
Виходить тоді із лісу дід Осінник, сивий, у сірім плащі. Де пройде, там листя жовтіє і падає на землю. Виходить на узлісся, сідає, схилившись на дуба, і тихо-тихо щось співає. Це не пісня, а осінній вітер… Коли дід співає, його борода росте, розвівається на вітрі. Ось вона вже простяглася на луки. І луки стали сиві.
— Осінній туман, — кажуть люди.
Їм і невтямки, що це борода діда Осінника.
На узліссі стоїть самотній дуб. Міцний, кремезний. Старий, мов дід-пастух. Мабуть, і виріс він на узліссі, щоб бачити, як ростуть його побратими в лісі.
Та ось налетіла гроза. Вдарила вогняна стріла в стовбур дуба. Затремтіли гілки. Загорілось верховіття. Падав дощ, а дуб горів — аж палахкотів… Обгоріла його вершина. Засумував ліс — хто ж тепер буде нашим пастухом?
Але дуб не загинув. Через рік зазеленіли молоді пагони, де горіли гілки. Вкрився старий дуб кучерявим листям. А вершина була суха. Летіли з теплого краю лелеки. Бачать — сухе верховіття. Сіли на нього й помостили там гніздо. Зрадів старий дуб. Тепер він не самотній. Коли сяде сонце, лелека стоїть у гнізді на одній нозі й дивиться кудись дачеко-далеко. Туди, де зайшло сонечко. Це він видивляється, чи не буде часом грози. Спокійно стоїть лелека. І дуб зітхає спокійно. Зашумить зеленим листом і засинає.
Учитель сказав дітям:
— Намалюйте, діти, корову…
Першокласники схилилися над своїми альбомами. Маленька Марійка намалювала скраєчку аркуша маленьку-маленьку корову.
Учитель підходить до Марійки й питає:
— Чого ж це ти таку маленьку корову намалювала? Он стільки білого паперу лишилось…
— Це не білий папір, — каже Марійка. — Це молочко. А молочко ж чисте…
Вона обережно провела долонею по білому аркуші, змітаючи пилинки.
На дереві сиділа Білочка. Вона їла горішок. Смачний, бо аж очі заплющила. Крихітка горішка впала на землю. Друга, третя. Чимало крихіток упало додолу.
А стежечкою між травою бігла Мурашка. Поспішала по їжу для мурашенят. Вона чимчикувала на баштан: чула, є там багато солодких кавунячих шматочків. Коли це падають із дерева крихітки горішка. Покуштувала Мурашка — горішок добрий та пахучий. Понесла вона крихітку горішка до мурашника, розповіла сусідам. «Бігаймо по горішки!» Зібралися в дорогу. А дітки Мурашки їдять крихітку, що принесла мама, діляться з іншими. Всім діткам у мурашнику вистачило, ще й лишилося. А мурашки вже під великим деревом. Зібрали крихітки й понесли додому. Буде на цілу зиму.
Сів Кіт на березі ставка. Думає: «Рибку половлю». Бачить, далеко від берега плаває рибка, а до берега не йде.
— Чого ти, рибко, не пливеш до берега? — питає Кіт.
— Як підеш додому, тоді й припливемо, — кажуть рибки.
Іде берегом хлопчик та й питає:
— Що це ти, Коте, рибку ловиш?
— Та ні, — відповідає Кіт. — Гріюся на сонечку.
Коли закінчився навчальний рік, Петриків татусь сказав:
— А тепер, сину, поїдемо на моє поле.
— А хіба у вас є своє поле? — дивується Петрик.
— Є… — усміхається татусь.
Їхали довго: спочатку приміським поїздом, потім автобусом. А від автобусної зупинки ще й пішки ішли. Прийшли до лісу. Попід лісом — широке, рівне поле, на ньому колоситься пшениця. Над полем — небо блакитне, а в небі — жайворонок співає.