Одночасно з цим лунало «ух-ха! ух-ха!» – дикі вигуки вимазаних у дьоготь і зовсім хмільних козаків, які танцюють на майдані тропака. Все разом мало жахливий і нестримний вигляд. Зацвілиховському достатньо було одного погляду, щоб переконатись у правоті Барабаша – будь-який привід міг розбудити ці неспинні стихії, прудкі до грабунку і звичні до сутичок, які без ліку траплялися по всій Україні. А за натовпами цими була ще Січ, було Запоріжжя, хай із деяких пір смиренне та після Маслового озера загнуздане, але таке, що в нетерпінні гризе вудила й не забуло давніх привілеїв, й ненавидить комісарів, і являє собою згуртовану силу. На її боці були симпатії незліченного селянства, менш терплячого, ніж в інших краях Речі Посполитої, позаяк під боком у нього був Чортомлик, а на Чортомлику – безвладдя, розбій і воля. Отож пан хорунжий, хоча сам був русином і вірним східного обряду прихильником, сумно задумався.
Чоловік старий, він добре пам’ятав часи Наливайка, Лободи, Кремпського; українську вольницю знав на Русі краще за когось іншого, а знаючи ще й Хмельницького, розумів, що той вартий двадцяти Лобод і Наливайків. Тому зрозумів він і всю небезпеку його на Січ втечі, особливо ж із королівськими грамотами, про котрі Барабаш розповідав, що в них містяться всілякі обіцянки козакам і заклик до опору.
– Пане черкаський полковник! – сказав він Барабашеві. – Вам би, добродію, належало на Січ їхати, впливу Хмельницького протистояти й умиротворяти, умиротворяти!
– Пане хорунжий! – відповів Барабаш. – Я вашій милості повідомлю ось що: всього лише дізнавшись про втечу Хмельницького з грамотами, половина моїх черкаських людей нинішньої ночі на Січ утекла. Мій час минув. Мені – могила, не булава!
І дійсно, Барабаш був воїн бувалий, але чоловік старий і впливу не мав.
За розмовою дісталися квартири Зацвілиховського. Старий хорунжий знайшов тим часом у думках спокій, властивий його душі, і, коли всі повсідалися за штофом меду, мовив веселіше:
– Усе це абищиця, коли війна, як подейкують, із бусурманом praeparatur,[22] а так воно ніби і є; бо, хоча Річ Посполита війни не бажає й чимало вже сейми королю крові попсували, король, одначе, на своєму наполягти не може. Отож увесь цей запал можна буде повернути на турка, і – в будь-якому разі – в нас є час. Я сам поїду викласти справу до краківського нашого пана й буду прохати, щоб якомога ближче підтягнувся до нас із військом. Чи доможуся чого, не знаю, бо хоча він повелитель доблесний, а воїн досвідчений, але занадто вже покладається і на свою думку, і на своє військо. Ви, ваша милість пане черкаський полковник, тримайте козаків у руках, а ви, ваша милість пане намісник, як прибудете до Лубен, просіть князя, щоб із Січі очей не спускав. Хай би там і замислили що заварити – repeto: у нас є час. На Січі народу зараз мало: за рибою і за звіром усі розбрелись або по всій Україні в селах сидять. Поки зберуться, багато в Дніпрі води втече. Та й княже ім’я страх наводить; а як довідаються, що він на Чортомлик поглядає, може, й будуть сидіти тихо.
– Я із Чигирина можу хоч через два дні вирушити, – сказав намісник.
– От і добре. Два-три дні потерпіти можна. Ви, ваша милість правителю черкаський, пошліть гінців із викладом справи ще й до коронного хорунжого, і до князя Домініка. Та ви, добродію, вже заснули, я бачу!
І дійсно – Барабаш, склавши на животі руки, солодко спав, а через якийсь час і похропувати почав. Старий полковник якщо не їв і не пив, а обом цим заняттям він оддавав перевагу над іншими, – спав.
– Погляньте, мосьпане, – тихо сказав Зацвілиховський намісникові. – І з допомогою цього старця варшавські сановники розраховують козаків у руках тримати. Бог з ними. Вони й самому Хмельницькому теж довіряли; канцлер навіть із ним переговори якісь вів, а він, схоже, за довір’я підступністю заплатить.
Намісник зітхнув на знак співчуття старому хорунжому. Барабаш же, голосно захропівши, пробурмотів крізь сон:
– Спаси, Христе! Спаси, Христе!
– Коли ж ви, добродію, збираєтеся з Чигирина вирушити? – запитав хорунжий.
– Мені б годилося днів два Чаплинського підождати. Він, певно, за завдану йому конфузію відшкодування отримати захоче.