Чорне вбрання, що складалося з атласного каптана з мереживними брижами, з-під яких визирав золотий ланцюг, підкреслювало своєрідність цієї примітної особи. Незважаючи на зажуреність і заклопотаність, що сковували риси обличчя і рух, весь його вигляд позначений був величністю. І не диво: то був сам король, Ян Казимир Ваза, котрий близько року тому зайняв престол після брата свого Владислава.
Трохи за ним, у півтіні, сидів Ієронім Радзєйовський, староста ломжинський, низькорослий рум’яний товстун із масною та нахабною фізіономією придворного підлесника, а навпроти, біля столу, третій вельможа, обіпершись на лікоть, вивчав мапу округи, час від часу підводячи погляд на государя.
Вигляд його не настільки був величний, але з ознаками достоїнства навряд чи не більш високого, ніж монарше. Пооране турботами та роздумами холодне й мудре лице державного мужа позначено було суворістю, що анітрохи не псувала його чудової краси. Очі він мав блакитні, проникливі, шкіру, незважаючи на вік, ніжну; чудове польське вбрання, підстрижена на шведський манір борода і високо збите над чолом волосся додавали сенаторської значущості його правильним рисам, немовби витесаним із каменю.
То був Єжи Оссолінський, коронний канцлер і князь Римської імперії, оратор і дипломат, од якого в захваті були європейські двори, знаменитий супротивник Яреми Вишневецького.
Надзвичайні здібності з юного віку привернули до нього увагу попередніх правителів і рано висунули на найвищі посади; даною йому владою він вів державний корабель, що нині близький був до остаточної катастрофи.
Одначе канцлер немов створений був для того, щоб такого корабля бути керманичем. Невтомний працелюб, розумний і прозірливий, що вміє дивитися далеко вперед, він спокійною й упевненою рукою провів би в безпечну гавань всяку іншу державу, крім Речі Посполитої, всякій іншій забезпечив би внутрішню міцність і могутність на довгі роки… якби був самовладним міністром такого, наприклад, монарха, як французький король або іспанський.
Вихований поза межами країни, заворожений чужими зразками, незважаючи на весь свій природний розум і кмітливість, незважаючи на багаторічний практичний досвід, він не зміг звикнути до безсилля уряду в Речі Посполитій і за все життя так і не навчився рахуватися з цією обставиною, хоча то була скеля, об яку розбилися всі його плани, наміри, зусилля; утім – із цієї ж причини – він зараз уже бачив попереду крах і руйнування, а потім і вмирав із розпачем у серці.
Це був геніальний теоретик, який не зумів стати геніальним практиком, – через те й потрапив він у зачароване безвихідне коло. Захоплений якою-небудь думкою, що обіцяла в майбутньому дати плоди, він прагнув до її втілення із завзятістю фанатика, не помічаючи, що рятівна в теорії ідея на практиці – за існуючого стану справ – може мати фатальні наслідки.
Бажаючи зміцнити уряд і державу, він розбудив страшну козацьку стихію, не передбачивши, що дика її сила не тільки проти шляхти, найбагатших магнатів, злочинних замірів і шляхетського самовдоволення повернеться, але і проти доконечних потреб самої держави.
Піднявся зі степів Хмельницький і виріс у велетня. Річ Посполита зазнавала поразки за поразкою. Жовті Води, Корсунь, Пилявці. Передусім Хмельницький з’єднався з ворожою кримською раттю. Удар обрушувався за ударом – нічого іншого, крім як воювати, не залишалося. Насамперед належало приборкати страшну козацьку стихію, щоб використовувати її надалі, а канцлер, захоплений своїми задумами, все ще вів переговори та зволікав. І все ще вірив – навіть Хмельницькому!