Гладкий Матвій (? – 1652) – миргородський полковник. Брав участь у битвах під Корсунем і Пилявцями. Восени 1648 року керував козацькими загонами, що діяли в Білорусі та під Збаражем (1649). Учасник битви під Берестечком (1651). У період татарського полону Б. Хмельницького виконував обов’язки гетьмана. Навесні 1652 року протидіяв польсько-шляхетському війську на території Полтавського та Миргородського полків. Страчений за наказом Б. Хмельницького.
Гродзіцький Кшиштоф (пом. 1660) – губернатор кудацької фортеці, генерал коронної артилерії. У 1-му томі «Вогнем і мечем» зображений у кодацькому епізоді як «одноокий циклоп», котрий приймає у себе і проводить по фортеці Скшетуського, коли той затримується на ночівлю під час своєї подорожі на Січ. Увесь цей епізод ґрунтується на «Діаріуші» Богуслава Маскевича. Гродзіцький з’являється іще раз у Трилогії – у 3-му томі «Потопу», під час облоги Варшави, де керував підготовкою до облоги.
Єрлич Йоахім (1598 – після 1673) – український шляхтич, автор польськомовного твору «Літописець, або Хронічка різних справ і подій», що охоплює 1620–1673 роки. Добра поінформованість Єрлича щодо тогочасних подій на Київщині та Волині робить його працю цінним історичним джерелом – передусім у тій частині, де йдеться про Визвольну війну, яку він сприймав з ворожих позицій. Епізодична постать роману «Вогнем і мечем».
Заславський-Острозький Домінік Владислав (1618–1656) – володар острозького майорату, найбагатший польський магнат на Україні, сандомирський воєвода, а з 1649 року – краківський. У 1648 році під час найгучніших поразок польського війська був регіментарієм, за нездатність керувати військом прозваний «периною».
Зацвілиховський Міколай – український шляхтич, православний, у 1641–1646 рр. був козацьким комісаром, ротмістр козацької корогви, хорунжий, пов’язаний із коронним хорунжим Олександром Конєцпольським, у часи повстання Хмельницького був на боці поляків, зокрема під час оборони ними Збаража. Помер у 1659 або в 1660 році. У романі присутній у початковому чигиринському епізоді (зустріч зі Скшетуським після втечі Хмельницького на Січ і під час суперечки з Чаплинським). Пізніше – у війську Вишневецького і в оточеному Збаражі. Виступав представником тих українців, які стали на бік Речі Посполитої.
Іслам-Гірей ІІІ – син Селамета І, кримський хан від 1635 року. Був умілим, розумним і добре освіченим дипломатом і в той же час талановитим воєначальником. Помер у 1654 році. У романі «Вогнем і мечем» він діє під час облоги Збаража та у битві під Берестечком, насамперед як союзник Богдана Хмельницького. Хан справді брав активну участь у боротьбі з поляками. У похід із татарським військом ішли також усі найбільші достойники держави Гіреїв. А Зборівська угода означала de facto зраду татарами своїх союзників. Ведучи активну закордонну політику, Іслам-Гірей прагнув скористатися перемогами над польськими військами і посилити позицію ханату перед Туреччиною, а також установити союзи з Австрією та Швецією, спрямовані проти Росії. Ці плани, однак, не мали успіху і з поновленням військових дій на Україні, відновився також і союз із Хмельницьким. Проте наступний похід завершився не на користь татар. Під Берестечком загинув калга-султан Кирим-Гірей, смертельно було поранено Тугай-бея, а самому ханові було прострелено ногу. Незважаючи на те, що наступний похід приніс Польщі поразку у битві під Батогом, у 1653 році під Жванцем було укладено новий польсько-татарський союз. Після Переяславської угоди Іслам-Гірей не мав іншого виходу, окрім союзництва з Польщею перед лицем козацько-російської загрози. Результатом цього зближення, а також наслідком політики його наступника Мехмед-Гірея IV стала допомога Польщі у боротьбі зі шведами, про що Сенкевич писав у «Потопі».