Кисіль Адам (1600–1653) – брацлавський воєвода, прихильник мирного вирішення конфлікту на Україні. Він вів переговори із Хмельницьким, будучи єдиним православним сенатором. У «Вогнем і мечем» його спочатку з осудом згадують в оточенні Вишневецького, як опонента (чи навіть зрадника), а його кореспонденція з князем була введена до тексту в автентичному вигляді. У 2-му томі роману письменник зобразив його в широкому епізоді посольства комісарів Речі Посполитої до Переяслава (як джерельний матеріал тут було використано щоденник Войцєха М’ясковського). В ідейній концепції роману погляди Кисіля становлять антитезу до дій та поглядів князя Вишневецького, який виступає за необхідність придушення «бунту» силою. Однак його позиція була значно слабшою альтернативою і оцінюється наратором як неефективна.
Конєцпольський Олександр (1620–1659) – син Станіслава, великого коронного гетьмана, і Кристини з Любомирських. Молодість провів, здобуваючи ґрунтовну освіту на батьківщині та за кордоном. Побував в Італії, в Болоньї, Падуї, Голландії, Бельгії, Німеччині. Служив у цісарському війську в Німеччині, де отримав титул князя Святої Римської імперії. Після смерті батька успадкував значний маєток. Із Яремою Вишневецьким мав відому суперечку за Гадяч, згадану в першому томі «Вогнем і мечем». Протектор Чаплинського. Наказав ув’язнити Хмельницького, відібрав у нього права на Суботів, і за його згодою було здійснено смертельне побиття Богданового сина – Остапа. Після Корсунської поразки коронних військ його було обрано регіментарієм, разом із Міколаєм Остророгом і Домініком Острозьким-Заславським. Через свій юний вік – тоді йому було тільки 28 років – отримав прізвисько «дитина». Брав участь у битвах під Старокостянтиновом, а під Пилявцями на короткий час потрапив у полон. Виконував також функції коронного хорунжого, а в 1649 році знову став регіментарієм разом з Анджеєм Фірлеєм і Станіславом Ланцкоронським. Перебував в оточеному Збаражі. У романі є епізодичним персонажем.
Кривоніс Максим (? – 1648) – черкаський полковник, один із найвизначніших керівників Визвольної війни у 1648 році. Активний учасник Жовтоводської та Корсунської битв. На початку 1648 року призначений наказним гетьманом і направлений на Поділля. До кінця липня зумів створити майже 20-тисячну армію, яка 26–28 липня під Старокостянтиновом завдала поразки магнатському війську Я. Вишневецького. Рішуче протистояв зміцненню прерогатив гетьманської влади. У битві під Пилявцями (21–23 вересня) керував окремою частиною війська. Під час облоги Львова 15 жовтня захопив Високий Замок. Брав участь у штурмі Замостя (7 – 16 листопада). Під час повернення армії із Західного походу помер.
Кричевський Михайло-Станіслав (? – 1649) – київський полковник, наказний гетьман. Походив із шляхетського католицького роду. З 1643 року – чигиринський полковник. У грудні 1647 року звільнив на поруки Б. Хмельницького, ув’язненого за підготовку повстання. Став на боці повстання українського народу, прийняв православну віру. У червні 1649 року як наказний гетьман вирушив для захисту північних рубежів України від можливого вторгнення литовської армії Я. Радзивілла. Зробив невдалу спробу нападу на литовське військо під Лоєвим. Вважаючи себе винуватцем поразки, відмовився відступати, потрапив у полон, де й помер.
Лащ Самуель (1590–1649) – стражник коронний, відомий задирака, багаторазово засуджений вироками до вигнання та позбавлення честі, на що не зважав. Учасник козацьких війн. У «Вогнем і мечем» є епізодичним персонажем.
Машкевич (Маскевич) Богуслав (бл. 1652–1683) – шляхтич на службі у князя Вишневецького у період повстання Хмельницького, а згодом у Литві на службі у Радзивіллів і Паців. Автор «Мемуарів» («Pamiętniki»), у яких зобразив роки служби у Вишневецького, зокрема його похід із Задніпрянщини. У «Вогнем і мечем» – другоплановий персонаж, виконує роль мемуариста («Ксенофонта князевих походів»).
Нечай Данило (? – 1651) – козацький полководець, один із найближчих соратників Б. Хмельницького, активний учасник Визвольної війни. Від 1649 року – брацлавський полковник. Зробив вагомий внесок у розгром польського війська під Меджибожем, відзначився у Зборівській битві (1649), у молдавському поході (1650). За дорученням Хмельницького на початку 1651 року обороняв південно-західне прикордоння. Загинув у запеклому бою із військом польського гетьмана М. Калиновського під м. Красним. Оспіваний як герой в українському фольклорі.