— Супутник? — запитав командир.
— Юск скривився. Він не любив цікавих.
— Ні! Не ставте зайвих запитань! Скоро почнуть…
Через чверть години генератор завмер прямо над районом випробовувань, точно в зеніті. На палубі баржі, вирізьблюючись на тлі нічного неба, мов гігантський гостро заструганий олівець, стояла готова до запуску ракета.
— Нічого не розумію, — шепотів Юск, не відводячи очей від перископа, — навіщо їм потрібна ракета? Невже вони хочуть збити свій власний генератор?
Зненацька на баржі шугнуло сильне полум’я. Воно вирвалося з-під ракети велетенським язиком, відбившись мільйонами відблисків на хвилях. Ракета на мить завмерла над баржею, потім швидко помчала вгору
Юск метнувся від командирського перископа до зенітного. За ракетою в чорному небі лишався жовтаво-червоний слід, наче вона тягла за собою товстий, розпечений до червоного дріт.
— Що це? — не міг збагнути Юск. — Новий трасер? Система керування за світловим слідом? І скільки ж він горітиме?..
Ракета, мов маленька зірочка-супутник, швидко наближалась до сяючої зорі — генератора. Минула хвилина. Юску вона здалася годиною.
Вогняний слід у небі не згасав. Він коливався, скручувався у спіраль, вигинався від поривів вітру велетенськими зигзагами, але не тьмянів і не рвався на шмаття, наче був зроблений із світного гумового джгута, що здатен був не піддатись будь-якому вітру.
— Сяйво! Вони іонізували повітря! Чуєте, командире, — це іонізований джгут…
Юск ні на секунду не відводив погляду від окуляра. Один кінець вогняного сліду вився навколо металевих антен, встановлених на скляних кулях, а другий, високо в небі, встромився просто в сяючу зорю генератора. І раптом…
Море освітилось сліпучо-яскравим світлом. З несподіванки Юск відсахнувся від перископа. Розжарений слід тепер здавався яскравою блискавкою, на яку було боляче дивитися. Але ця блискавка не зникала, майнувши по небу. Немов гігантська голуба змія, звиваючись і виграючи кільцями, спускалася вона з темряви.
Очевидно, над водою прокотився грім Можливо, від сяючого джгута гуркіт линув безперервно — у підводному човні Юск нічого не чув. Майор гарячково крутив ручку перископа, розглядаючи електричний джгут від генератора, що плив у небі, до самої поверхні моря.
Електричний водоспад, який ринув з неба, розщеплювався біля самої води на сотні блакитних змійок. Кожна з них впивалася в один з віничків-антен на скляних кулях-поплавцях. Металеві антени, здавалося, викликали лють в електричних змійок. Вони впивались в антени, звиваючись, намагалися вкусити, зруйнувати непіддатливі металеві вістря. Часом змійки перестрибували з одного вістря на інше.
Юск був так зачарований видовиськом, що нехотя обернувся на командирів голос:
— Гляньте, майоре, на острові море світла..
Юск підійшов до його перископа. Острів годі було впізнати. На ньому спалахнули десятки потужних прожекторів, які освітили вершину високого вулкана. Гора, наче від чарів, вистрибнула з пітьми. Над островом здійнялися зграї наляканих птахів. Потрапляючи в промінь світла, птахи спалахували яскравими цятками і очманіло мчали далі.
Силует дивної споруди на острові, до якої вела електролінія, зовсім змінився. Тепер будівля світилася зсередини. До червоного розжарились десятків зо два гігантських вугільних електродів, кожен завбільшки як триповерховий будинок. Ось між ними спалахнула яскрава дуга, потім друга, третя… Посипались іскри. Там, на березі, вчені вимірювали потужність генератора, що його створили самі…
Енергії було так багато, що навіть подумки Юск не знаходив відповідного порівняння.
Він тільки тепер до кінця збагнув, що комуністи стали володарями казкового багатства. Те, що створила раніше людська фантазія, годі було порівняти з цим невичерпним скарбом..
Раптом сильний удар струсонув човен. Юска жбурнуло на підлогу. Корпус човна тремтів, мов у лихоманці. Брязкіт, скрегіт, булькання… Юск зіскочив, кинувся до перископа. Подивився в окуляр — і закричав на все горло.
На обидва перископи підводного човна перестрибнули дві голубі блискавки від сяючого електричного джгута, що падав з неба. Через перископи йшов струм небаченої сили, який розтоплював усе на своєму шляху. З труби перископа крапля по краплі потік метал. Розтоплений метал змішувався з водою, що прорвалася в човен. Повалила густа пара.
Юск кинувся до командира і, намагаючись перекричати гуркіт, шум і брязкіт, заволав:
— Відпливати! Відпливати!
…Але човен уже не міг зануритись. З пропаленою наскрізь бойовою рубкою, із згорілими перископами, з оплавленим мостиком, він міг іти лише над водою.
— Затримали човен у наших територіальних водах, — казав далі після паузи слідчий, звертаючись до професора Васильєва. — Тепер ви, Олександре Миколайовичу, знаєте, хто і як полював на генератора. Хотілося б, щоб і ви мені дещо пояснили. Звідки, наприклад, береться енергія для обертання генератора?
— Від Сонця, — відповів професор. — Я з задоволенням поясню детальніше.
Слідчий кивнув.
— Молекули кисню й азоту, які входять до складу повітря, можна розщепити на окремі атоми, — почав професор. — Для цього треба затратити певну енергію, мовби розрубати молекули сокирою, коли хочете. І така сокира є в природі. Це Сонце, точніше — його випромінювання, і космічна радіація. На великих висотах вони весь час розбивають молекули кисню й азоту на атоми. Над нашими головами в іоносфері, на висоті ста кілометрів, хлюпоче цілий океан законсервованої сонячної енергії. Досить знову сполучити атоми газів у молекули, і вивільнена енергія рине нестримним потоком.
— І вам вдалося сполучити їх?
— Так, для цього досить внести в іоносферу звичайне золото, і атоми кисню й азоту будуть сполучатися в молекули. Золота при цьому не витрачається ні грама. Воно служить в реакції лише каталізатором.
— У вашому генераторі енергія, що виділяється, витрачається на обертання?
— Так. Генератор працює в іоносфері на висоті понад сто кілометрів. По краю його диска розташовані прямоточні реактивні двигуни. Всередині двигунів встановлено позолочені гратки. В момент відокремлення від ракети-носія генератор розкручується навколо осі. У двигуни потрапляють атомарні кисень і азот. Під дією золота вони сполучаються в молекули. Виділяється енергія, яка нагріває повітря, і воно з величезною швидкістю викидається через вихідне сопло реактивного двигуна. Генератор обертається все швидше.
В двигуни надходить більше й більше “пального”. Оберти скоро досягають розрахункових. Двигуни встановлені під кутом і не тільки обертають, але й підтримують генератор у повітрі, змушуючи його висіти високо над землею. Обертовий рух перетворюється на електроенергію у звичайний спосіб. Заволодівши цим скарбом в іоносфері, ми одержали невичерпне джерело електричної енергії…
— “Невичерпне” треба розуміти, звичайно, в переносному розумінні?
— Він не виснажиться доти, доки світить Сонце й існує земна атмосфера, — всміхнувся Васильєв, — значить, практично він невичерпний. Над Землею в іоносфері можуть знаходитись тисячі таких генераторів. Завдяки своїм реактивним двигунам вони переміщуватимуться в повітрі за командою з Землі. Наприклад, усі морські й океанські судна можуть бути переведені на електроенергію. Уявіть собі корабель, що перетинає океан. Електродвигуни необмеженої потужності обертають його гвинти… Корабель може бути будь-якої тоннажності. Енергії іоносферного генератора, який пливе слідом за ним високо в небі, вистачить на все. Такі генератори незамінні для будівництв чи експедицій, — з захопленням вів далі Васильєв. — Коли в пустелі або в Антарктиді розпочнеться будівництво нового міста, не треба буде, як раніше, турбуватись про енергетичну базу. Радіокоманда — і в район будівництва за кілька годин прилетить стільки генераторів, скільки треба. Привабливо?