Русалія довго мовчала, обнімаючи щирим поглядом обличчя присутніх, ніби жадала проникнути за покрови незворушності, спокою, певності. Зустрілася очі до очей в Космоандром. І їй здалося, що в його душі вихлюпнувся вогник взаєморозуміння й допитливості. Вона запитала, дивлячись у очі юнака:
— Чи всі воїни Шіви мислять так же монолітно, як учитель Дао?
— Ти гадаєш, у нас може панувати диктатура авторитету? — тихо засміявся учитель. — Монолітність — повна, абсолютна добровільність, позбавлена сумніву. Ось ти дивишся на Космоандра, нового воїна Шіви, котрий ішов цілком іншим шляхом, але щире прагнення до правди привело його сюди. Запитай, чи згоден він зі мною?
— Космоандре, — мовила Русалія, довірливо прагнучи назустріч юнакові, — ти плекався в інших умовах, сприймаючи земну сферу буття, її красу, її квітковість як вияв універсальної краси всієї зоряної домівки. Невже тепер ти відкидаєш все це, як підробку мари, як ілюзію містифікатора?
— Вся історія розвою краси й мрії, — тихо озвався Космоандр, — всі подвиги, утопії, прагнення до справедливості, боротьба за владу, пошуки Едему, всі йоги, релігії та теології — все це, безумовно, фантасмагорія Смарагдового Змія. Це спектакль для раба-людини — виконавця місії грядущого розселення квітки у далекі світи. Це грандіозний космічний наркотик. Як би інакше раб здійснив потрібне? А хіба таким же чином бджоли не здійснюють запилення? Їм дається солодкий трунок, а квітці — продовження роду.
— Але ж це чесний обмін? — здивовано заперечила Русалія.
— Безумовно, — усміхнувся Космоандр. — Змій повинен дотримуватися правил гри. Але для бджоли — це тяжка безнастанна праця в ім’я запилення. Всі її старання «в ім’я роду» — марні. Бджола впродовж мільйонноліть — одна й та ж. А Змій — земна квітка — вічнозмінний. Він володіє можливістю всеохопного метаморфозу (згадай еволюцію від синьо-зелених до вищих рослин), він, здійснивши інтродукцію в далекі світи, розгорне свої зелені крила над Мегасвітом, породжуючи на різних планетах міріади мутацій і видозмін. У нього є смисл «жити», бо це — безмірність існування і пластичності. Це — його боротьба, його стратегія. А ціна — мільйони згублених життів, гекатомби жертв.
— Але ж людина теж має безмежну потенцію розвою? — мовила дівчина. — Допомагаючи квітці, вона зростає сама.
— Ви так гадаєте? — підхопив естафету розмови білобородий патріарх, і Русалія відчула, що це учитель Космоандра, творець Гнізда Радості. — Фізично людина деградує, цикл пластичності для неї вичерпався. Вона хворіє, нидіє, розпадається, самоз’їдається. Техногенез доконав її. Тому їй і було дано казки про потойбічні світи, про рай і тому подібні вигадки. Все це тактика квітки, її легенда, котра навіть опирається на образну структуру Зеленого Змія, — сад, квіти, плоди, елегія… Але принципово сучасна людина позбавлена перспектив метаморфозу. Вона — в апендиксу еволюції.
— Мені тяжко дискутувати з вами, шановні мудреці, — відверто визнала Русалія. — Надто далеко ви пішли по шляху повного заперечення. Проте моє серце, хай і недосвідчене, прагне в чомусь застерегти вас. Хай ви знайшли можливість добувати енергію для тіла поза фотосинтезом Смарагдового Змія, хай ви зможете продовжити життя осіб та груп обраних до мільйонноліть, але що далі? Навіщо таке життя, ніби екзотична оаза у вируючому океані земного життя з його болями, радостями і надіями? Чи ви створите альтернативну космоісторію для тих, хто піде за вами? Чи освятить ваші зусилля Мати-Природа або Вища Реальність, як ви її називаєте? Міст до нової реальності має бути для всього сущого, навіть для Зеленого Змія, бо в ньому на Землі втілюється все найпрекрасніше, що ми знаємо. Ви волієте вернутися до «рідного дому», вимріюючи його в потаємності. А для мене дім там, де ми єсть. Не «втеча додому», а розширення домівки до всеохопності. Дім — це ми самі. В будь-якому тілі. В будь-якій сфері. Ми — творці радості. Ми — діти вічної гри. Мати — поряд. Вона дивиться в наші серця. Вона радіє кожному зусиллю піднятися до краси.