Выбрать главу

Крига настороженості танула, почулися запитання:

— Що означали фрагменти видінь, які ми бачили спочатку?

— То уривки реальних подій нашого віку, котрі ми розів’ємо в наступних контактах.

— В чому суть експерименту вченого Радана?

— Коротко поясню. Ми осягнули космічну могутність, засіяли життям Місяць, Марс, деякі супутники великих планет. Оволоділи штучним фотосинтезом і продовжили життя до кількох віків. Ми впритул підійшли до метаморфозу людини для життя в будь-яких сферах — вакуумі, атмосфері інших планет, у інших енергосферах, ми володіємо важелями космотворення… Але основним для нас, як і для вашого віку, є людинознавство. Душа Людини, її глибина, її призначення. Хоч Гея і збратана, але діють ще антагоністичні сили, що отримали естафету з минулого. В наші дні юні жителі планети захопилися мандрами в часі, в чому зловісну роль зіграв ПСІЛ — психоілюзіон. Цей винахід безвідповідальні люди розповсюдили поміж певними групами юнацтва і дорослих романтиків. Душі, схильні до ескапізму, до втечі від труднощів актуальності, захопилися можливістю мандрів у минулому або у вигаданих світах. Це тривожить Координаційну Раду Геї, і вона доручила Радану — великому педагогові — проаналізувати глибину психонебезпеки. Тут сталася трагедія, свідками якої ви стали. Проте заспокою вас: небезпека подолана і Радан очолив еволюційну групу «Розлом планетарної шкаралупи».

— Чарівна Гейя, — прозвучало нове запитання, — яким саме чином ви потрапили у фокус нашого пошуку? Це випадок?

— Я один з учасників зустрічного пошуку, — сказала Гейя. — Ви про все дізнаєтеся з регулярних сеансів зв’язку. Нам для першого контакту лишилося десять хвилин. Поспішайте ставити найважливіші запитання…

І тоді зал прорвало:

— Який рік прийдешнього здійснив прорив у часі?

— Резонансну атаку почали ви, а остаточний пролом відбувся дев’ятого травня дві тисячі вісімдесят п’ятого року. Для мене це — сьогодні. Наш Інститут Людини, де відбувається контакт, розташовано на дніпровській кручі південніше Києва двадцятого віку.

— Отже, людству пощастило уникнути катастрофи?

— Безумовно! — радісно ствердила Гейя. — Інакше я б не говорила тут з вами.

— Що допомогло здійснити замирення протилежних систем, зберегти цілість світу й людства?

— Ваш оптимізм, дорогі прабатьки, нерушима воля народів до миру. Пам’ятайте — Земля збратана і єдина. Ще є протиріччя, пошуки, незгоди, альтернативні експерименти, але основа братерства надійна. Хай цей еволюційний факт прийдешнього додасть вам певності у тривожні дні кінця двадцятого віку.

— Чи відкрито заселені планети в космосі?

— Так. Але реальність виявилася глибшою, ніж гадалося. Люди давно контактували з багатомірним життям, проте були обмежені упередженнями й забобонами. Спілка понад часом незабаром відкриє вам те, що я маю на увазі. Ви ступили в континуум прийдешнього, ми — простягнули руки до вас. Це те, що великий фантаст Іван Єфремов назвав Ерою Збратаних Рук. Радуйтесь, друзі! А тепер… завершується час, відведений для першого контакту. Друзі Боголо й Гук, слово до вас…

Творці «Резонансу Еволюції» наблизилися до фіолетового ореола, схвильовані й трохи розгублені.

— Ми слухаємо вас, Гейя, — сказав Борис Гук, і я відчув, що йому ніяково перебувати в перехресті сотень уважних, іронічних, недовірливих, захоплених, збентежених поглядів.

— Координаційна Рада Землі визначила метод ознайомлення ваших сучасників з еволюційною панорамою кінця двадцять першого віку. Вирішено продемонструвати динамічні фрагменти реального життя, опираючись на ваш алгоритм. Ви познайомитесь з головними тенденціями і проблемами нашого суспільного розвитку. Приготуйтесь. Наступний контакт — точно за місяць по астрономічному календарю вашого віку. А тепер — до зустрічі, дорогі пращури! Радуйтесь, радуйтесь, радуйтесь! Ваша творча праця і еволюційні зусилля виростили прекрасну космічну квітку. Щастя вам, садівники любові й краси!

Юна жінка вітально підняла руки, її постать почала танути. Сонячне світло померкло, фіолетовий куб потьмянів, ніби закрижанів. А в залі довго ще панувала урочиста тиша…

ЕПІЛОГ

Заповідник «Надія»

В зачаровану путь Пропливають віки, наче тіні, Лише миті живуть У гарячого серця тремтінні, Лиш вони, лиш вони, Ніби зерна, летять над світами, Із душі глибини Виростають дітьми і квітками. Вічна мить, дивна мить, Всеосяжна, як це видноколо, Де ряхтить і зорить Таємниче Уранове поле, О прийди, освяти Мого серця болюче горіння, Дай зрости у світи, Де безсмертні розквітнуть пагіння. О душі пелюстки, Між якими таємна зернина, Вас полонять віки, А зернина у землю порине, З того лона вона В мить урочу листком затріпоче… Мить ясна, мить рясна — Мого серця надзоряні очі!