А оскільки з поверхні коштовне каміння було вже вибране, то довелося копати шахти. Щоб стінки шахт не обвалились, їх треба було зміцнювати підпорками, а по підпорки доводилося ходити до дальнього лісу.
Боячись, аби шахтарі не стали приховувати знайдені дорогоцінності, багачі приставили до них наглядачів і, щоб наглядачі чесно виконували свої обов'язки, їх щедро винагороджували. А від цього знову ж таки страждала біднота.
Ці нерадісні картини спостерігав мудрий Карфакс і вони його обурювали. Самому орлу в долині Марранів жилося непогано. В горах водилися козли, і вони потрапляли в кігті велетенського птаха. На озері було безліч качок і Карфакс не гребував цією здобиччю.
Проте на душі в нього з кожним днем ставало тяжче. Вечорами орел розмовляв з Урфіном:
— Де ж щастя, що його ти обіцяв бідному народові?
Урфін з фальшивим натхненням вигукував:
— А ти глянь, як живе князь Торм! Як живуть Венк, Грем та інші!
— Таких небагато, — заперечував Карфакс. — А величезній більшості стало жити набагато гірше.
— Не все ж зразу! — відбивався Урфін. — Дійде черга й до інших.
— Я все менше вірю тобі, — скрушно зауважував шляхетний птах. — Князь і його радники купаються в розкоші тому, що на них працюють тисячі людей.
Аби не сперечатися з орлом, Урфін намагався рідше потрапляти йому на очі. І в долині Марранів справи й далі йшли так, як намітив хитромудрий честолюбець.
ДО ВЛАДИ!
СТРАШИЛО-ІНЖЕНЕР
озлучившись з Еллі втретє, Страшило повернувся до Смарагдового міста в дуже сумному настрої. Не тішив його титул Тричі Премудрого, яким він досі так пишався; не веселили донесення про добрий врожай збіжжя і фруктів; не розважали танці, влаштовані в його честь колишнім генералом дерев'яної армії Ланом Шротом, нині викладачем танців хореографічного училища.
Страшило, прощаючись з Еллі, висловив тверду певність, що дівчинка повернеться до Чарівної країни. Одначе він відчував, що розлука буде вічною, і це його гнітило. А тут іще Залізний Дроворуб недоречно заквапився до себе додому, до Фіолетової країни.
— Поживи у мене хоча б місяць! — благав Страшило. — Погомонимо про минуле, згадаємо, як ми билися з Людожером, як витягали Лева й Еллі з отруйного макового поля…
— Не можу, не можу, друже мій! — відмагався Залізний Дроворуб, розмірено крокуючи туди й сюди і стурбовано прислухаючись, чи калатає серце в його грудях. — Ти знаєш, я захворів життя в Підземній країні кепсько позначилося на моєму здоров'ї. І взагалі старіємо ми з тобою, любий друже, старіємо. Ось знову я мушу звернутись до лікарів.
Лікування Дроворуба полягало в тому, що досвідчений майстер відкривав на залізних грудях володаря латку, в його ганчір'яне серце підсипав свіжої тирси, латку приварював, і серце починало битися з колишньою силою. Затим суглоби Залізного Дроворуба змащували мастилом і всього його полірували.
Залізний Дроворуб пішов, але в Смарагдовому місті ще лишилися погостювати Сміливий Лев і ворона Кагги Kapp. Троє друзів набалакалися вдосталь, пригадали давнину, засудили поведінку підступного Урфіна Джюса, потішилися за підземних королів, яких кмітливість мудрого Страшила перетворила на працелюбних ремісників.
А потім і Лев пішов геть, скучивши за своєю левицею і левенятами. Сама Кагги Kapp лишила ся із Страшилом, і бідолаха зовсім знудився. Він хотів би якомога частіше бачитися з Вартовим Брами Фарамантом і Довгобородим Солдатом Діном Гіором, але й ті повернулися до виконання своїх обов'язків.
Фарамант знову поселився в хижці біля міської брами й на кожного прибульця надягав зелені окуляри, щоб відвідувача не засліпила пишнота Смарагдового міста.
— Я виконую наказ Великого Гудвіна, — говорив добряга, — і виконуватиму його, аж поки мене закопають у землю. Але й мій наступник робитиме те саме…
А колишній фельдмаршал Дін Гіор знову стояв на посту, на високій вежі і, заглядаючи в люстерко, розчісував золотим гребінцем свою знамениту бороду. І коли він з приємністю це проробляв, відвідувачі могли свистіти й кричати йому цілу годину, щоб він опустив підйомного моста: Довгобородий Солдат нічого не бачив і не чув.
І ось Страшило надумав затіяти яке-небудь велике діло, щоб не нудити більше світом. Замкнувшись у Тронній залі, він заходився думати. Його думи були такі напружені, що голова роздулася до потворних розмірів. Голки й шпильки, які висунулися з неї (їх підмішав до висівок Гудвін, щоб мізки були гостріші), зробили голову Страшила схожою на величезного їжака.