— Улюблені мої Маррани! — почав він глухим сильним голосом. — Я знаю, що багатьом з вас живеться погано і ви звинувачуєте в цьому мене… — Чоловіки похнюпились, а Урфін вів далі: — Ваші серця відкриті переді мною, мов на долоні. Ось ти, Бейсе, і ти, Харте, і ти, Клеме, скажіть, на кого приготовлені дрюки, заховані у ваших куренях?
У Марранів, яких назвав Джюс, на лобі яскраво зачервоніли вертикальні смуги, сліди колишнього рабства. Поліцаї кинулися схопити змовників і підвести до в'язниці, проте Урфін зупинив їх величним жестом:
— Не Треба! Я прощаю їм, вони вчинили так з дурного розуму. Діти мої, Маррани! Так, вам важко, нестерпно, але хто в цьому винен? Та, звісно ж, не ваш добрий князь Торм і не його шляхетні радники! Вони хотіли б усім вам надати блага життя, однак не можуть, і винна в тому доля! Так, доля! — звучно повторив Урфін. — Погляньте довкола!
Він широким жестом показав навколо, і Маррани глянули на свою долину, немов бачили її вперше.
— У цій тісній бідній місцевості багато каміння і дуже мало родючої землі! Тут навіть не ростуть прекрасні фруктові дерева, яких вдосталь на решті території країни. Тут немає лугів, де можна розводити жирних овечок і молочних корів. Але зверніть ваші погляди на північ і на захід!.
Голови слухачів одночасно повернулись.
— Якби не заважали гори, ви побачили б там родючі рівнини з фруктовими гаями й квітучими нивами, з безліччю теплих затишних осель. Туди, туди поведу я вас, діти мої, там ви знайдете безліч усіх життєвих благ! Ваше щастя — за горами!
Дике ревище юрби перервало оратора.
— Веди нас, батьку наш! — кричали збуджені Маррани, і найдужче кричали ті з них, хто був позначений знаком рабства. — Веди нас, великий боже!
Урфін помахом руки відновив тишу.
— У тих краях живуть кволі, зманіжені створіння, вони не призвичаєні до боротьби і бійок…
— А ми бійки не боїмося! — загорлав могутній Бойс, який ховав у курені дрюка. — Ми їм покажемо, цим хирлякам, го-го-го!
Його підтримав хор войовничих голосів. Так хитро направив Урфін гнів народу на ні в чому не винних Мигунів і Жуванів. Мітинг скінчився.
Урфін почав віддавати ділові розпорядження Він призначив командирами сотень Бойса, Клема, Харта й інших любителів почубитися, дужих, запальних хлопців.
— Відбирайте до своїх сотень тільки молодих здорових юнаків. Старого луб'я нам не треба, старі нехай сидять удома й готуються приймати воєнну здобич.
Грубий регіт був відповіддю. Ця майбутня солдатня вже обожнювала свого вождя.
Цього ранку Карфакс полетів на лови в далекі гори. Повернувшись, він застав у долині незвичне пожвавлення. Дорогами крокували загони чоловіків під проводом командирів На уторованих майданчиках молоді Маррани фехтували на дрючках. Чулися войовничі вигуки.
— Що тут таке відбувається? — спитав Урфіна здивований орел.
— Маррани збираються війною на Мигунів та Жуванів, і я, щиро кажучи не можу їх від цього втримати, зухвало відповів Урфін. — Бідолахам гак погано живеться в їхній бідній долині.
— Ниций ти. чоловік! — загримів Карфакс. — Ти певне сам підбурив їх на це й тепер хочеш скористатися плодами загарбницької війни!
Велетенський орел грізно насувався на людину, розкривши міцного дзьоба. Урфін оголив груди.
— Що ж, бий! — спокійно мовив він. — Бий, тільки зразу на смерть!
Карфакс відступив.
— Нікчемо! — глухо мовив орел. — Ти знаєш, що я не можу завдати анінайменшої шкоди моєму рятівникові. І ти завжди це знав, підступний чоловіче! Ти кував лихо за моєю спиною і навіть більше того, з моєю допомогою… Горе мені, нещасному, я став знаряддям у руках негідника. Я смертю спокутую свій гріх, але начувайся Урфіне! Добром ти не скінчиш, я кажу це в час передбачення, які трапляються у нас, гігантських орлів.
І, висловивши це зловісне пророцтво Карфакс знявся в повітря і помчав до Орлиної долини назустріч своїй долі. Він знав, що його чекає загибель від Аррахеса, його заклятого ворога, але не хотів лишатися з Урфіном і своєю присутністю схвалювати й підтримувати його плани.
У ПОХОДІ
рфінова армія складалася з двадцяти сотень Джюс вважав що двох тисяч вояків вистачить для підкорення Фіолетової та Блакитної країн і Смарагдового острова. В похід рушили опівдні. До гір армію супроводжувало все населення долини. Кожен солдат ніс пращу з запасом каміння міцного дрюка й торбу з харчами на перший час.